Банківське право України

Кредитний договір

Досить дискусійним у правовій науці є питання співвідношення правових інститутів кредиту і позики. Правильне визначення співвідношення зазначених інститутів має принципове значення для вирішення питання про можливість визнання кредитного договору недійсним (коли кредит надає організація, що не є фінансовою установою) або кваліфікації такого договору як договору позики та застосування до нього норм ЦК про позику (якщо кредит є лише різновидом позики).

Відомий російський вчений В. В. Вітрянський визначає кредит як різновид позики. При цьому, на думку вченого, кредитний договір має лише дві особливості: 1) на боці кредитора завжди виступає фінансова установа; 2) кредитний договір є консенсуальним та двостороннім. А та особливість, що кредитний договір укладається виключно в письмовій формі, є лише родовою рисою, яка притаманна договору в тих випадках, коли позичальником виступає юридична особа.

О. С. Іоффе в своїй відомій праці писав, що кредитний договір неприпустимо розглядати як різновид договору позики, так само як не можна вважати поставку різновидом купівлі-продажу чи підряд на капітальне будівництво різновидом підряду. Вчений вважав, що кредитний договір є повністю самостійним правовим інститутом.

В одному з найкращих сучасних правових досліджень із зазначеної теми — монографії «Банківські правочини: цивільно-правові проблеми» відомий український вчений І. А. Безклубий підтримує останню думку, зазначаючи, що «кредитний договір — це самостійне зобов'язання, оскільки регулюється відокремленим масивом правових норм та потребує присутності особливого суб'єкта права — банківської установи, стосується мобілізації та розміщення виключно грошових коштів. На відміну від договору позики, банківський договір має розширене істотне наповнення, де визначальною з умов є умова про оплатність послуг банку з надання кредиту».

Додамо, що до останньої позиції схиляє і чинна редакція Цивільного кодексу України. Так, глава 71 Кодексу мас назву «Позика. Кредит. Банківський вклад», що свідчить безперечно, з одного боку, про спорідненість зазначених інститутів, а з іншого —- про відсутність будь-якого родо-видового співвідношення між позикою та кредитом.

Таким чином, кредитний договір і договір позики є окремими, самостійними правовими інститутами. Серед відмінностей кредитного договору від договору позики слід виділити такі:

— кредитний договір є консенсуальним договором;

— предметом кредитного договору є виключно залучені гроші (грошові кошти);

— кредитором у кредитному договорі є виключно кредитна організація (банк або інша фінансова установа), що має ліцензію на здійснення кредитних операцій;

— кредитний договір завжди є оплатим договором;

— кредитний договір укладається виключно в письмовій формі.

Окремим питанням, вартим уваги, є питання про істотні умови кредитного договору. Згідно зі статею 638 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Цивільний кодекс прямо не визначає будь-яких істотних умов кредитного договору. Разом з тим, зі змісту статті 1054 кодексу можна зробити висновок, що істотними умовами кредитного договору є сума кредиту, проценти за його використання та обов'язок позичальника повернути суму кредиту, що повинен бути виконаний у певний час. Разом з тим, час повернення кредиту у випадку відсутності чітких вказівок на нього в договорі, визначається виходячи із норми частини 2 статті 530 Цивільного кодексу (семиденний строк з моменту пред'явлення вимоги).

Більш спірним є питання щодо істотних умов господарського кредитного договору, де обидві сторони є суб'єктами господарювання. Без сумніву, на відносини, пов'язані з укладенням такого договору, поширюється дія Господарського кодексу України.

Згідно зі статею 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Таким чином, деякі вчені та практикуючі юристи визначають перелік умов, що містяться в статті 345 Кодексу, як істотні умови договору. Таким чином, договір кредиту, укладений хоча б без однієї із зазначених умов може вважатися неукладеним.

Однак, згідно з частиною другою статті 180 Господарського кодексу, істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Як свідчить системний аналіз господарського кодексу, в тих випадках, коли законодавець бажає надати певним умовам договору статусу істотних, він прямо зазначає про це в самому кодексі (наприклад, стаття 284 ГК України). З огляду на зазначене, ми маємо підстави стверджувати, що відсутність у тексті договору положень, визначених статею 345 кодексу, не тягне за собою настання правового наслідку, передбаченого статею 181 Господарського кодексу України, а саме — визнання господарського кредитного договору неукладеним. Водночас, безперечно в силу частини третьої статті 180 Господарського кодексу до істотних умов кредитного господарського договору слід віднести умови про суму кредиту, строк кредиту та проценти за використання кредитних ресурсів.

Кредитний договір може бути визнаний неукладеним з причин недосягнення сторонами договору істотних умов лише у випадку відсутності в договорі істотних умов, зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (в т.ч. і диспозитивних). Цю цілком слушну думку підтримує відомий російський вчений В. В. Вітрянський. На цій позиції стоїть і господарська судова практика.

Порядок укладення договору кредиту, передбачений статею 346 Господарського кодексу України, згідно з якою для одержання банківського кредиту позичальник надає банкові такі документи:

— клопотання (заяву), в якому зазначаються характер кредитної угоди, мета використання кредиту, сума позички і строк користування нею;

— техніко-скономічне обґрунтування кредитного заходу та розрахунок економічного ефекту від його реалізації;

— інші необхідні документи.

Разом з тим, недодержання зазначеного порядку навряд чи може потягнути негативні наслідки для сторін договору або вплинути на дійсність відповідного правочину, насамперед, виходячи з того, що будь-які санкції за порушення порядку укладення господарського договору кредиту відсутні.

Щоб знизити ступінь ризику, банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб'єкта господарювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті в банківській практиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту.

Особливі вимоги закон пред'являє до форми кредитного договору. Так, згідно зі статею 1055 Цивільного кодексу України, кредитний договір укладається в письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, нікчемний. Таким чином, кредитний договір, укладений усно, недійсний з моменту його укладення, не породжує жодних юридичних наслідків та не вимагає визнання недійсності в судовому порядку (стаття 215 Цивільного кодексу України).

Кредитний договір не є договором приєднання, а також, як правило, не є публічним договором, оскільки в кожному конкретному випадку банк може змінити умови договору під конкретні умови кредитування залежно від багатьох обставин, що на них впливають (кредитні ризики, репутація позичальника тощо).

Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

При цьому, права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит, якщо інше не встановлено договором або законом.

Продовжуючи характеристику кредитного договору, необхідно зазначити, що в разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування банк має право видавати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання, якщо це передбачено угодою. Таким чином, банк має унікальну, на сьогодні, можливість безспірного списання коштів з банківського рахунка свого клієнта у випадку, якщо клієнт надасть на це згоду в письмовій формі в кредитному договорі або іншому правочині, укладеному з банком.

Зважаючи на правову природу договору фінансового кредиту, законом встановлені особливості відповідальності за невиконання кредитного договору. Так, згідно зі статею 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Грошове зобов'язання — це зобов'язання, завжди можливе до виконання, оскільки грошові кошти завжди є в господарському обігу. Предметом кредитного договору є гроші (грошові кошти), отже за кредитним договором у позичальника виникає виключно грошове зобов'язання. Таким чином, позичальник не може бути звільнений від відповідальності за неможливість виконання ним зобов'язання з повернення суми кредиту за укладеним кредитним договором. При цьому, зважаючи на конклюдентний характер договору кредиту, так само як позичальник, від відповідальності за ненадання кредиту не може бути звільнений кредитодавець.

До досить цікавого висновку приводить і аналіз статті 613 Цивільного кодексу України, згідно з якою боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує процентів за час прострочення кредитора.

Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він, зокрема, не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства що випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Таким чином, якщо позичальник доведе, що прострочення кредитодавця в наданні чергового кредитного граншу призвело до неможливості сплати ним відсотків за користування попередньо наданою сумою кредиту, він може бути звільнений від сплати процентів за всім кредитним договором.

На практиці досить часто виникають суперечки про визнання договору кредиту недійсним. Подекуди позичальники намагаються, зловживаючи своїм правом, уникнути сплати процентів за користування кредитними коштами. Так, згідно зі статею 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Однак, згідно з цією самою статею, якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. В теорії цивільного права виділяють правочини, визнання яких недійсними можливе лише на майбутнє. До таких правочинів належать, зокрема, договори оренди.

Однак у будь-якому випадку, навіть якщо й не приймати викладену позицію, позичальник не може одержати право на повернення процентів за визнаним недійсним договором кредиту в повному обсязі, виходячи з норм статті 1212 Цивільного кодексу України, згідно з якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Адже, згідно зі статею 1214 кодексу, в разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 Цивільного кодексу України).