Банківське право України

Комерційний кредит. Лізинговий кредит

Комерційний кредит являє собою окрему форму кредиту, що відрізняється від кредиту фінансового (банківського) за зовнішніми ознаками і за змістом.

Згідно зі статтею 1057 Цивільного кодексу України, договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом.

До комерційного кредиту застосовуються положення Цивільного кодексу, що регулюють кредитні відносини та відносини позики, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зобов'язання.

Зобов'язання комерційного кредиту не має форми окремого договору, а виникає в межах цивільно-правових договорів, виконання яких пов'язане з передачею у власність іншій стороні грошових сум з відстроченням передбаченого законом зустрічного виконання з боку цього контрагенту. Це є принциповою видоутворюючою особливістю цього кредиту. Він є похідним від основного зобов'язання.

Відносини комерційного кредиту за своєю правовою природою не є фінансово-правовими.

Правове регулювання лізингового кредиту здійснюється в Законі України «Про фінансовий лізинг», конвенції УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг» та інших нормативних актах.

Згідно зі статею 292 Господарського кодексу України, лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачеві) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій господарський кодекс поділяє лізинг на два види — фінансовий та оперативний. Питання підстав для існування такої форми лізингу як оперативний, дискусійне, оскільки за своїми істотними ознаками цей вид лізингу мало чим відрізняється від звичайної оренди. Ця обставина, зокрема, не дозволяє нам віднести оперативний лізинг до різновиду кредитних операцій.

Разом з тим чинне законодавство не дає тлумачення поняття оперативного лізингу, що взагалі усуває будь-яку необхідність характеризувати оперативний лізинг у межах предмету цієї роботи. Необхідно зазначити, що за таких умов висновок про те, що фінансовий лізинг та лізинговий кредит є поняттями майже тотожними, вбачається обгрунтованим.

За формою здійснення згідно з Господарським кодексом фінансовий лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

Зворотний лізинг передбачає придбавання лізингодавцем предмету лізингу у власника з одночасною передачею його зазначеному власнику, що виступає лізингоодержувачем, у лізинг.

Повторний лізинг передбачає, що предмет лізингу, який залишається у власності лізингодавця в разі припинення або розірвання договору лізингу, передається у володіння та користування новому лізингоодержувачеві.

Пайовий лізинг передбачає залучення до виконання договору лізингу інших юридичних та/або фізичних осіб шляхом укладання багатостороннього договору лізингу.

Поділ лізингових операцій за формами не має практичного значення, передусім зважаючи на те, що наведений у кодексі перелік не вичерпний, отже, може бути необмежено розширеним. До того ж наведений перелік є ще й не зовсім коректний, оскільки не повністю обґрунтоване виділення такої форми лізингу, як міжнародний лізинг без форми внутрішнього лізингу.

Цивільний кодекс України в статті 806 визначає такі різновиди лізингу, як прямий та непрямий, розрізняючи їх залежно від наявності попередньої домовленості про придбання майна (з визначенням специфікацій) із лізингоодержувачем.

Своє розуміння фінансового лізингу надає конвенція УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг», згідно з якою операція фінансового лізингу включає такі характерні риси:

— лізингоодержувач визначає обладнання й вибирає постачальника, здебільшого не покладаючись на досвід і думку лізингодавця;

— обладнання, придбане лізингодавцем у зв'язку з договором лізингу, який, наскільки відомо постачальнику, або укладений, або повинен бути укладений між лізингодавцем і лізингоодержувачем;

— лізингові платежі, належні до сплати за договором лізингу, обчислюються таким чином, щоб урахувати, зокрема, амортизацію всієї або значної частини вартості обладнання.

Ще одне визначення лізингової (орендної) операції міститься в податковому законодавстві, згідно з яким лізингова (орендна) операція — це господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі в користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений строк. Операції з лізингу (оренди) цілісних майнових комплексів державних підприємств регулюються відповідним законодавством.

Застосування зазначеного визначення для банківських правовідносин, на нашу думку, не повністю обґрунтоване, оскільки в законі воно міститься виключно в цілях оподаткування.

Відповідно до закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг (далі — лізинг) — це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. Дозволимо собі не погодитись із визначенням законодавця фінансового лізингу як відносин цивільно-правових, передусім виходячи із природи цих відносин. Так, навіть якщо не брати до уваги назви фінансового лізингу (яка сама по собі багато про що говорить), згідно зі статею 4 закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», фінансовий лізинг належить до фінансових послуг, що можуть надаватися на підставі спеціального дозволу (ліцензії) у встановлених законом порядку та з додержання обов'язкових, визначених законодавством фінансово-економічних нормативів. Звичайно, як і всі банківські відносини, лізингові відносини мають досить значний цивільно-правовий елемент. До цивільно-правових відносин, зокрема, належать відносини, що виникають на підставі укладення, зміни та припинення договору фінансового лізингу. Разом з тим, безперечно, відносини, які регулюють банківську та фінансову діяльність відповідних установ, що полягає в наданні лізингових послуг, є відносинами фінансово-правовими.

Одним із проблемних питань правозастосування у сфері фінансового лізингу, що на сьогодні не знайшла правового вирішення, є порядок реалізації норми, що міститься в статті 351 Господарського кодексу України, згідно з якою банки мають право придбавати за власні кошти засоби виробництва для передачі їх у лізинг з дотриманням вимог, встановлених у статті 292 Господарського кодексу України. Водночас, кредитні операції здійснюються виключно за рахунок залучених коштів. Власне кажучи, це є однією з істотних ознак таких операцій. Враховуючи зазначене, з метою усунення вище означеної колізії норма підлягає скасуванню.

За договором фінансового лізингу (далі — договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена, відповідно до законодавства, до основних фондів. Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їхні відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці), а також інші речі, встановлені законом.

Суб'єктами лізингу можуть бути:

— лізингодавець — юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачеві;

— лізингоодержувач — фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;

— продавець (постачальник) — фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачеві;

— інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.

Лізингодавцсм може бути фінансова установа або банк. Згідно, зі статею 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їхньої компетенції. З огляду на зазначене, в межах чинного законодавства існує можливість (за певних умов), що лізингодавцсм може бути й інша особа.

Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотні умови договору лізингу:

— предмет лізингу;

— строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);

— розмір лізингових платежів;

— інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Права та обов'язки лізингодавця та лізингоодержувача визначаються статтями 10, 11 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати:

— суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

— платіж як винагороду лізингодавцю за отримане в лізинг майно;

— компенсацію відсотків за кредитом;

— інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Амортизаційні відрахування на предмет фінансового лізингу обчислюються лізнгоодержувачем відповідно до законодавства.