Банківське право України

Факторингове кредитування

Новим для українського законодавства є правовий інститут факторингового кредитування.

Початок операціям факторингу поклав створений в Англії ще в XVII ст. Будинок чинників (House of Factors). На той час великі європейські торгові будинки мали в колоніях-факторіях свої представництва, очолювані факторами (торговими посередниками по збуту товарів на незнайомих іноземним виробникам ринках). Перед фактором, що знав товарний ринок, платоспроможність покупців, закони і торгові звичаї даної країни, ставилися завдання пошуку надійних покупців, зберігання і збуту товару, а також подальшого інкасування торгової виручки.

Проте бурхливий розвиток факторингової діяльності спостерігається в Північній Америці лише в другій половині XIX ст. При цьому, спочатку американські фактори всього лише приймали у виробників товар для реалізації, тобто мала місце операція, аналогічна договору комісії в континентальній системі права. Особливо яскраво це виявлялося у сфері торгівлі текстилем. Але з часом, у зв'язку з введенням у Європі високого митного збору на текстиль, виробники почали створювати власні системи збуту своєї продукції на європейському ринку, які включали в себе і елементи виробництва. В результаті цього американські чинники змушені були змінити форму своєї діяльності, перетворившись із посередників при продажу товарів (agent factoring) в інститути, що фінансують виробників товарів (credit factoring). Вони розробили також власне «ноу-хау» щодо способу фінансування клієнтів, яке включало в себе дисконт і виконання одержуваних від клієнтів грошових вимог, а також прийняття на себе фінансових ризиків. У сферу власної діяльності фактори включали також ведення бухгалтерії виробників, внесення грошових авансів у рахунок майбутніх надходжень від контрагентів і надання кредитів для закупівлі сировини і фінансування виробництва. Таким чином, американські фактори почали здійснювати діяльність, типову для банківських організацій. Ця схема настільки прижилася в США, що в даний час 90% виробників текстилю використовують схему факторингу.

На початку 60-х років минулого століття почалася експансія американських товаровиробників до Західної Європи, що привело до активізації діяльності європейських факторингових компаній. Вже до середини 60-х років були створені дві найбільші факторингові асоціації: IFG (International Factors Group) та FCI (Factors Chain International). Обсяги факторингових операцій неухильно зростали, збільшувалася кількість факторингових компаній, що працювали на внутрішньому і міжнародному ринках.

Необхідність уніфікації регулювання факторингової діяльності у зв'язку з частково міжнародним характером її використання привела до скликання в Оттаві в 1988 р. дипломатичної конференції по ухваленню проектів конвенцій про міжнародний факторинг і міжнародний фінансовий лізинг, які були підготовлені Міжнародним інститутом уніфікації приватного права (УНІДРУА). Одним з підсумкових документів даної конференції стала Конвенція УНІДРУА про міжнародний факторинг, підписана 28 травня 1988 р.

Ця Конвенція зіграла значну роль у розвитку факторингової діяльності, оскільки національне законодавство багатьох держав не містило практично ніяких норм для регулювання факторингу. Вона послужила основою для розробки національного законодавства в даній сфері, після її ухвалення ряд держав ввів факторинг у систему свого цивільного права.

Зокрема, Цивільний кодекс Російської Федерації містить розділ, присвячений відносинам факторингу, які іменуються як «фінансування під поступку грошової вимоги». Республіка Білорусь, слідуючи вибраному курсу на уніфікацію законодавства Республіки Білорусь і Російської Федерації, в Цивільному кодексі також передбачила главу «Фінансування під поступку грошової вимоги (факторинг)».

У СРСР факторинг був запроваджений у 1988 р. як експеримент Промбудбанком і Житлосоцбанком. Через повну відсутність на той момент якої-небудь методичної літератури і неможливості дістати доступ до світового досвіду, суть цієї послуги була дещо збочена. Факторинговим відділам переуступалася лише прострочена дебіторська заборгованість, угода укладалася як із постачальником, так і з покупцем, при чому, першому гарантувалися платежі шляхом кредитування покупця. Факторингове обслуговування мало характер разових операцій без забезпечення комплексу страхових, інформаційних, облікових і консалтингових послуг, що передбачаються факторингом.

Пізніше факторингові операції почали здійснювати й комерційні банки. Спочатку вони зіткнулися з повною відсутністю цивілізованих факторингових технологій і незадовільною платіжною дисципліною дебіторів, що призводило до значних втрат. Але вже до 1994 р. банки набули певного досвіду і змогли вийти на ринок міжнародного факторингу.

В Україні існує декілька легальних визначень факторингу. Так, факторинг визначається як операція з переуступкп першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору.

Відповідно до Господарського кодексу України, факторинг — це придбання банком права вимоги у грошовій формі з поставки товарів або надання послуг з прийняттям ризику виконання такої вимоги та прийом платежів. За договором факторингу банк бере на себе зобов'язання передати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт бере на себе зобов'язання відступити банкові грошову вимогу до третьої особи, що випливає з відносин клієнта з цією третьою особою.

Визначення факторингу існує також на рівні підзаконних актів. Так, факторинг визначається як різновид торювельно-комісійної операції, яка поєднується з кредитуванням оборотного капіталу клієнта. В основі операцій факторингу лежить купівля факторською компанією (банком) рахунків-фактур клієнта на певних умовах.

Нині законодавством визначаються два види факторингу:

— без фінансування: клієнт відвантаживши продукцію, пред'являє рахунки своєму покупцю через фактора, завдання якого одержати платіж на користь клієнта згідно з договором;

— з фінансуванням: банк купує рахунки фактури клієнта на умовах негайної оплати 80—90% їх вартості відвантаження, тобто авансує обіговий капітал свого клієнта. Саме цей вид факторингу є фінансовою послугою.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг», факторинг є фінансовою послугою.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Принципова відмінність між простим факторингом та передачею грошової вимоги в забезпечення виконання зобов'язання клієнта полягає в тому, що в другому випадку банк зобов'язаний стягнути нестачу грошових коштів з клієнта або повернути йому надлишок, одержаний від боржника внаслідок задоволення своїх вимог коштів.

Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги зумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Сторонами в договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб 'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа — суб'єкт підприємницької діяльності, яка, відповідно до закону, має право здійснювати факторингові операції. Відповідно до статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції. З огляду на зазначене, в межах чинного законодавства існує можливість (за певних умов), що фактором може бути не фінансова установа.

Договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступаеться, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступаеться і яка пред'явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Якщо фактор пред'явив боржнику вимогу здійснити платіж, боржник має право пред'явити до заліку свої грошові вимоги, що грунтуються на договорі боржника з клієнтом, які виникли в боржника до моменту, коли він одержав повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові.

Боржник не може пред'явити факторові вимоги до клієнта у зв'язку з порушенням ним умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Досить цікавим є питання відмінності факторингу від цесії. Співвідношення між договорами цесії та факторингу дещо нагадує співвідношення між договорами кредиту та позики. Йдучи за логікою вчених, що відмежовують правову категорію кредиту в окрему від позики, а договір кредиту визначають як договір самостійний, до тих же висновків ми приходимо аналізуючи норми, що регулюють факторинг і цесію.

Відмінності факторингу від цесії:

— факторинг грунтується виключно на договорі, в той час, як цесія може грунтуватися на законі;

— предметом факторингу є виключно грошова вимога, а предметом цесії може бути і інша вимога;

— факторингова операція може передбачити як відступлення дійсної вимоги, так і вимоги, що виникне в майбутньому, а цесія передбачає відступлення лише дійсної вимоги;

— договір факторингу є завжди відплатиим договором, на відміну від договору цесії;

— комплексність послуг факторингу, адже фактор може надавати й інші супутні послуги клієнту в межах договору факторингу, тоді як вказівка на додаткові послуги в договорі цесії свідчить про те, що має місце змішаний договір;

— факторинг, на відміну від цесії, є фінансовою операцією;

— особливий суб'єктний склад факторингових відносин, на відміну від відносин цесії.

З огляду на зазначене, слід погодитися з визначенням факторингового договору, що надає І. А. Безклубий у вже згаданій праці. Договір факторингу — це самостійний консенсуальний, двосторонній, відплатний цивільний правочин з надання фактором комплексних послуг із фінансування клієнта грошовими коштами під зобов'язання відступлення його права грошової вимоги до боржника.