Психологія

Історичний розвиток психіки (філогенез)

Філогенез психіки (історичний її розвиток), розглядається за аналогією з філогенезом організмів; тому в дослідженні філогенезу мова йде про видовий розвиток психіки у тварин. Філогенез вивчався переважно об'єктивними методами (дійсно, інтроспекція - самоспостереження, самоспоглядання як метод пізнання психіки для тварин виявляється неможливою). Погляд на філогенез, який існував у радянській психології і зараз є найбільш розробленим, вказує на те, що існує взаємообумовленість між рівнем розвитку психіки і рівнем організації нервової системи її тілесного носія. Про це переконливо свідчать порівняльно-фізіологічні й зоопсихологічні дані. Ця взаємообумовленість склалася у процесі адаптації організму та його психічного складу до середовища.

Життя у біологічному сенсі розглядається у єдності процесів росту, розмноження, обміну речовин; живі організми на відміну від неживих здатні до активної відповіді на подразнення - тобто такої, яка здійснюється за рахунок енергії самого організму. Допсихічною (біологічною) формою реакції організму на середовище є проста подразливість - це здатність організму відповідати на життєво важливі впливи середовища. Шляхом еволюції простої подразливості виникла чутливість - психічна форма реакції на середовище, яка передбачає подразливість по відношенню до тих явищ середовища, котрі не мають життєвого значення, але орієнтують організм у середовищі, тобто виконують сигнальну функцію.

Філогенез психіки вивчають дві психологічні науки: загальна психологія та зоопсихологія. Усі психологи згодні з тим, що процес розвитку психіки тварин налічує три стадії:

• елементарної сенсорної психіки;

• перцептивної психіки;

• тваринного інтелекту.

Є одностайність і з питання основного змісту стадій. Але коли справа стосується віднесення тієї чи іншої тварини до певної стадії, можливі суперечки. Для визначення рівню розвитку тієї чи іншої тварини застосовують канон Ллойда-Моргана, згідно з яким якщо поведінку тварини можна пояснити більш простою її психічною організацією, то не слід пояснювати більш складною. Проте, цей канон не рятує від певних розбіжностей у поглядах між представниками зоопсихології (які схильні до завищення рівню психічного розвитку досліджуваної тварини, оскільки центровані саме на психіці тварини) та загальної психології (які схильні до заниження, оскільки психіка тварини як такої їх не цікавить, а важливим є саме її порівняння із людською психікою). Так, останні відмовляють одноклітинним організмам у наявності психіки і, визнають усіх безхребетних тварин належними до стадії елементарної сенсорної психіки.

Нижчим рівнем розвитку психіки в філогенезі вважається елементарна сенсорна психіка. Вона, за О. М. Леонтьєвим, наявна в багатоклітинних безхребетних організмів. Зоопсихолог Г. Чайченко із таким твердженням не згоден; він цю стадію розвитку психіки поділяє на 1) нижній рівень, до якого належать одноклітинні організми, які взагалі не мають нервової системи й можуть реагувати на подразнення у формі локомоції - руху до позитивних подразників і від негативних (сюди попадають одноклітинні й деякі багатоклітинні організми); 2) вищій рівень, на якому нервова система виникає, у дифузній та гангліозній формах.

На стадії елементарної сенсорної психіки поведінка тварин обумовлена впливом окремих властивостей предметів або явищ зовнішнього світу. Відображення дійсності цього світу тваринами відбувається у формі чутливості. Чутливість відрізняється від простої подразливості тим, що подразник, на який тварина реагує, може не мати безпосереднього біологічного сенсу, тоді він виконує сигнальну функцію (сигналізує про наявність біологічно значущих подразників), а, отже, орієнтує організм у середовищі. Тварини отримують від дійсності лише елементарні відчуття, що сприяє їх адаптації в постійних умовах середовища, але не дозволяє їм адаптуватися до мінливого середовища. Отож, головним психічним процесом на даній стадії є відчуття.

Розвиток організму, який відповідає цій стадії, головними напрямами має диференціацію органів відчуття (що впливає на краще розрізнення відчуттів), розвиток органів руху та розвиток нервової системи від дифузної до гангліозної. Гідра, в якої дифузна нервова система, реагує на подразнення усією поверхнею тіла, бо її нервові клітини не спеціалізовані. В нервовій системі дощових хробаків вже є спеціалізація - їх нейрони об'єднані в нервові вузли - ганглії, вони вже мають окремі органи чуття. Це сприяє виникненню зародків більш складних форм поведінки. Активний пошук позитивних подразників є домінуючим над пристосуванням до існуючих умов.

До стадії перцептивної психіки належать хребетні тварини (за розширювальним уявленням зоопсихологів, вищі безхребетні й хребетні). На цій стадії організми здатні розрізнювати не лише окремі фактори середовища, а цілісні предмети, речі. Відбуваються процеси не лише відчуття, але й сприймання. Поведінка тварин керується одразу багатьма спільно діючими подразниками. Головним психічним процесом стадії перцептивної психіки є сприймання.

Розвиток тілесного організму, який відповідає даній стадії, полягає у розвитку дистантних органів відчуття (зору, слуху - які на відміну від дотику вимагають дистанції від предмету), кортикалізації органів руху (рухові акти переходять під контроль кори головного мозку, тому стають більш довільними), розвиток нервової системи (передусім - центральної нервової системи, а у ній - переднього мозку, великих півкуль, насамперед їх кори).

Г. Чайченком ця стадія також поділяється на два рівні: 1) нижчій рівень - до нього належать вищі безхребетні (ракоподібні, павуки, комахи), яким властива складна організація рухового апарату, складна будова органів чуття (фасеткові очі комах), ускладнення нервової системи (потужній надглотковий ганглій виконує координуючі функції аналогічно мозку). Комахи здатні до оптичного сприйняття форми; 2) вищий рівень властивий всім хребетним, але у повній мірі виявляє себе у вищих хребетних, в яких відбувається взаємодія різних аналізаторних систем: зорової, слухової, нюхової, кінестетичної; вони вже можуть сприймати цілісні речі й -звісно - більш вдало пристосовуватись до середовища.

Стадія тваринного інтелекту пов'язується вже головним чином із людиноподібними приматами (хоча наявна і в дельфінів). Ці тварини здатні до наочно-дійового мислення. Якщо тварини на стадії елементарної сенсорної психіки можуть відчувати лише певні моменти, сторони речей (в реагувати на них), а тварини на стадії перцептивної психіки мають справу з цілісними речами, то на стадії тваринного інтелекту перед твариною відкриваються відношення між речами (хоча й не у словесній абстракції, а в наглядній дії). Поведінка цих тварин перетворюється на набір цілеспрямованих операцій. Отож, мислення (у наочно-дійовій формі) виступає головним психічним процесом на даній стадії.

Згідно з В. Келером, гештальтпсихологом, який став широко відомий завдяки дослідам із шимпанзе, вищі примати мають чотири кардинальні відмінності від тварин, які знаходяться на попередній стадії розвитку психіки:

• здатність до інсайтів (раптових осяянь), коли мавпа здогадується, як вирішити складне завдання;

• здатність відтворити одного разу здійснену операцію без нових спроб;

• здатність перенесення знайденого рішення у інші принципово подібні умови;

• здатність до рішення двохфазних завдань (тобто завдань, у яких виділяються попередня фаза (підготовча) і фаза здійснення (досягнення головної мети).

На вищому щаблі філогенезу психіки стоїть людина. Вона звичайно розглядається окремо від попереднього матеріалу. Людська психіка, згідно Ф. Енгельсу та згодним з ним психологам, детермінована вже переважно соціально: трудова діяльність із суспільною організацією є головними факторами. Внутрішня детермінація психіки людини в такому розумінні не відіграє великої ролі, людина розглядається як біосоціальна істота.