Психологія

Основні теорії мотивації

Основні теорії мотивації прийнято розділяти на дві групи - змістові і процесуальні. У змістових теоріях акцент робиться на виявленні та вивченні внутрішніх спонукань (потреб, мотивів), які лежать в основі поведінки людей, їхньої професійної діяльності. У процесуальних теоріях розкриваються закономірності організації цілісної мотивованої поведінки з урахуванням взаємодії мотивів з іншими процесами -сприйманням, пізнанням, комунікацією.

Прикладом змістового підходу є концепція «ієрархії мотивів» А. Маслоу. Вона припускає, що основою мотивів є потреби, які утворюють піраміду. Згідно з даною концепцією всі потреби особистості підрозділяються на п'ять основних груп.

A. Фізіологічні потреби. Вони необхідні для виживання організму, лежать в основі гомеостатичної регуляції. Це - потреба в їжі, воді, відпочинку, сексуальному задоволенні, притулку і т. д.

Б. Потреби самозбереження включають потреби в захисті від фізичних і психологічних небезпек; у впевненості в тім, що фізіологічні потреби будуть задоволені; у захисті від невпорядкованості, болю, гніву, страху.

B. Соціальні потреби (потреби в соціальних зв'язках). Вони також називаються потребами причетності. Головними з них є потреби в соціальному єднанні з групою і приналежності до неї; у соціальних контактах, у любові, у позитивному ставленні з боку інших, у соціальних взаємодіях як таких.

Г. Потреби в шануванні включають, по-перше, потреби в повазі з боку інших - у визнанні ними особистих досягнень, компетентності, особистісних якостей і достоїнств; по-друге, - потребу в самоповазі.

Д. Потреби самоактуалізації - це потреби особистості в реалізації своїх потенційних можливостей і здібностей, у «особистісному зростанні», тобто розвитку власної особистості, у розумінні, осмисленні і розвитку власного «Я».

П'ять груп потреб одночасно є й п'ятьма основними рівнями потреб, розташованими у виді строгої ієрархічної структури співпідпорядкованості.

Це означає, що потреби кожного вищерозташованого рівня виникають (актуалізуються) тільки тоді, коли потреби всіх нижчерозташованих рівнів задоволені. Наприклад, якщо людина відчуває сильний голод (рівень А), то саме він є головним мотивуючим фактором поведінки. Лише після того, як ця потреба буде задоволена, людина починає прагнути до задоволення потреб інших рівнів - зокрема, безпеки, соціального визнання тощо.

Задоволення потреб нижчерозташованих рівнів є обов'язковою умовою і причиною актуалізації потреб вищерозташованих рівнів. Наприклад, лише після того, як буде забезпечена безпека, виникають потреби соціального порядку. Після того як людина домагається їхнього задоволення (соціального визнання), він починає випробувати потреби в повазі, у самоповазі, у власному удосконалюванні.

Нижчі потреби (рівні А і Б) позначаються як «потреби дефіциту», а вищі (рівні Г і Д) - як «потреби росту»: перші забезпечують виживання, а другі - розвиток особистості.

Оскільки з розвитком людини як особистості розширюються її потенційні можливості, потреба в самовдосконаленні ніколи не може бути задоволена цілком. Тому і процес розвитку мотивації не є обмеженим.