Новий рік

Це одне з найбільш таємничих, урочистих і «родинних» свят, яке обіцяє здійснення мрій кожному, хто вірить у дива. Очікують дива не тільки діти, але й дорослі, навіть якщо вони зовні серйозні й не подають виду.

За стародавньою легендою, Дід Мороз мешкає далеко на півночі Європи, у Фінляндії. Звичний транспорт для Діда Мороза — запряжені в сани олені. Роздавати новорічні подарунки він починає з Лапландії. Легенда дуже красиво описує Лапландію: води там покриті срібним льодом, а на небі замість сонця — прекрасні зорі. Проте це тільки одна з легенд. А ось трошки історії.

На думку дослідників, справжній Дід Мороз мешкав на березі Середземного моря. Наприкінці III століття в Лікії, біля кордону із сучасною Турцією, жив парубок на ім’я Ніколаус. Він мав духовне звання й був шанований людьми за доброту, прагнення допомогти бідним і знедоленим. Саме за ці заслуги його й вважають святим. Цей святий не тільки намагався зарадити біді ближнього, але й знаходив і повертав додому викрадених дітей. Похований Ніколаус у соборному храмі в місті Мірра, що в Італії. Місцеві жителі до сьогодні вшановують останки цього святого.

Коли європейські переселенці оселилися в Америці, вони принесли на континент і свої традиції, легенди, перекази, і серед них — традицію вшанування святого Ніколауса. А Санта Клаус — не що інше як святий Ніколаус (пригадайте наше свято святого Миколи, що припадає на 19 грудня). А в 1822 році в Америці було видано книгу «Прихід святого Миколи». Автор Клеменс Мур розповідає про надзвичайну й таємничу зустріч хлопчика та святого Миколи напередодні Різдва. Дослідники схильні вважати саме цей рік — рік виходу книги у світ — роком народження Діда Мороза. Зараз Дід Мороз має дуже багато імен, зокрема узбецький Дід Мороз — Кербобо, якутський — Дід Дил, алтайський — Соок-Таадак, калмицький — Зул, фінський — Йоулупкі, італійський — Баббо Натале, німецький — Вайнахтсман, казахський — Колотун Ага, критський — святий Василь, датський — Юлетомте, румунський — Мош Даріле тощо.

Деякі діди морози мають помічників. Наш — Снігуроньку, австрійський — Крампуса, якутський — дівчину Харчаану, бельгійський — Чорного Пірата, а фінський Йоулупкі з’являється до дітлахів у супроводі симпатичних гномиків.

Виглядати Дід Мороз може теж по-різному, і залежить це не тільки від погодних умов кожної конкретної країни. Наприклад, польський святий Микола схожий на єпископа — має червоне вбрання й митру на голові. Російський Дід Мороз одягнений у довгу шубу блакитного кольору, підперезану червоним поясом. У руках дідусь обов’язково має прикрашену палицю. Француз одягнений у куртку червоного кольору, облямовану білим хутром, червоні штани й гостроверху шапинку. Фінський Йоулупкі має довге волосся, одягнений у червоне та має високу конусоподібну шапинку, яку можна помітити ще здалеку. Швейцарці мають аж двох дідів морозів: один — зігнутий дідуган із величезним носом — Юлтомтен, другий — карлик Юлніссаар. Іспанський Олентцеро одягнений у національний одяг, до того ж завжди має при собі пляшку доброго вина. Монгольський Дід Мороз схожий на пастуха: на ньому волохата шуба та велика лисяча шапка, біля пояса — табакерка, кремінь. У руках він тримає кнут. Діти Німеччини, Польщі й Голландії переконані, що в приготовлених для святкових подарунків шкарпетках обов’язково треба залишити трохи сіна або якийсь овоч — для втомленого дідового скакуна.

Отже, новорічне свято бере свій початок ще з часів найдавніших народів-землеробів. Ці народи вшановували культ сонця, оскільки саме від нього залежав найбільшою мірою врожай. У найкоротший день первісні люди, напевно, лякалися, що сонце може зникнути назавжди — «померти», і тому вони запалювали вогнища, факели, вірячи в те, що таким чином додають сонцю сил для відродження.