Свят-вечір

Дитина віком до семи років кладе на сіно, що лежить на кінці столу, три хлібини, дрібку солі, воскову свічу. Потім господиня ставить на стіл вечерю, а на покутті — кутю й узвар. Надвечір діти вже дуже голодні, але вони знають, що зарано просити їсти, неодмінно треба дочекатися, поки зійде вечірня зоря — знамення того, що Син Божий народився. Коли сходить вечірня зоря, до кімнати входить господар і урочисто повідомляє, що Свят-вечір розпочався. Перш ніж перейти до святкового прийому їжі, він повинен нагодувати свою худобу, «пригостити» її всіма святковими стравами, подякувати їй за вірну службу протягом минулого року. Господиня в цей час так само пригощає святковою вечерею свійську птицю.

Цього дня в жодному разі не можна бити твариц — це великий гріх. Власне, бити тварин будь-якого дня не треба.

Коли господарі повертаються до хати, хазяйка вимикає світло, велить дітям принишкнути, а хазяїн виходить за двері зі святковою вечерею в руках і гукає до безкрайого зоряного неба: «Морозе, іди до нас кутю їсти!» Далі звичай велить мовчки почекати, чи не відгукнуться таємничі сили природи, а потім гукнути ще двічі. Після третього заклику господар мусить промовити: «Як не хочеш іти до нас, то й не йди і на жито-пшеницю, усяку пашницю. Іди на моря, на ліси, на гори, а нам шкоди не роби!»

Потім він тричі припрошує сірого вовка, аби не брав у господі ні телят, ні ягнят, ні поросят, а насамкінець — злі бурі й вітри. Після виконання цих магічних дій господар, не озираючись, повертається до хати, причиняє за собою двері. І до самого кінця вечері не можна відчиняти двері й тим більше виходити з дому.

На Свят-вечір родина обов’язково згадує своїх померлих родичів, припрошує їх узяти участь у вечері. Сідаючи за стіл, необхідно подути на стілець, щоб «не придавити мертву душу», яка, імовірно, прийняла запрошення на цю святкову вечерю. Для мертвих душ родичів можна або залишити узвар на вікні, або після вечері не прибирати зі столу немиті ложки — начебто щоб душі лизали й не залишилися голодними. Хазяїн дому тричі обходить «за сонцем» навколо столу з кутею та свічкою в руках, потім на колінах перед образами молиться за померлих родичів. Дружина й діти діють так само. Потім уся родина молиться за свою родину й господу — аби все на добре велося. Далі господар закликає всі грішні й праведні душі на Святу вечерю, передає миску з кутею господині. І тільки після цього родина починає разом вечеряти.

Першою традиційно слід куштувати кутю, а потім уже решту приготовленого, запити все узваром. Якщо сталося так, що в господі гостює стороння людина, її обов’язково кличуть до святкового столу. Гість на Свят-вечір приносить щастя до оселі.

Будь-яка дрібничка під час святкової вечері має величезне значення, зокрема вся родина уважно стежить за тінню на стіні — вона віщує події майбутнього року. Не можна багато говорити, не годиться виходити під час вечері з-за столу, забороняється пити, бо якщо дитина витримає спрагу — справжнім козаком буде.

Якщо за святковою вечерею дівчина чхне — це знак, що вона заміж вийде, якщо хлопець чхне — добрим козаком буде. Раніше батько в такому разі доньці дарував теля — на щастя, а синові — лоша.

Важлива подія цього вечора — діти носять кутю до близьких родичів та хрещених батьків і просто сторонніх людей, яких хочеться привітати зі святом. Ось кілька уривків — прикладів українських святкових привітань — колядок.

* * *
...На райських дверях Господь Бог стоїть,
Господь Бог стоїть, сам три служби служить:
Першу службу — за господаря,
Другу службу — за господиню,
Третю службу — за челядочку,
За челядочку, за сина й дочку...
Хай дасть вам Бог!

* * *
Нова радість стала,
Яка не бувала:
Зірка ясна над вертепом
Весь світ осіяла.
Де Ісус родився,
Там світ просвітився,
І чабани з ягнятком
Перед Божим дитятком
На коліна стають,
Царя-Бога вихваляють:
Ой ти, Царю, наш Царю,
Наш небесний Володарю,
Пошли, Боже, літа многі
Цього дому Господарю,
Щоб і хліб родився,
Щоб і скот плодився,
Щоб і пан-господар
Нічим не журився.

Описуючи чесноти й красу хазяїв дому, колядники вдаються до поетичних образів:

У тім саду три тереми:
В одному — красне сонце,
У другому — ясний місяць,
У третьому — дрібні зірки.
Ясний місяць — пан господар,
Красне сонце — жінка його,
Дрібні зірки — його діточки.
Добрий вечір!

До речі, слово «коляда» походить від давньоримської назви Нового року, який святкувався в другій половині грудня. Походження назви опосередковано вказує на значний вплив греко-римської культури на староукраїнські традиції. Можливо, разом із назвою свята наші предки запозичили й традицію величальних новорічних пісень. У перекладі з римської мови «коляда» значить «хвалити». Календами називалося печиво у формі ясел або інших пов’язаних із народженням Ісуса Христа речей, яке роздавали в римських церквах на Різдво.

Слово «коляда» є в мовах більшості народів Європи. В українській мові це слово має кілька значень: 1) різдвяне свято; 2) величальна пісня, що співається під час різдвяних свят; 3) винагорода у вигляді грошей або продуктів за величальну різдвяну пісню.