Свят-вечір

Але римський — не єдиний варіант походження слова «коляда». Зокрема, деякі українські історики вважають, що назва походить від імені одного з язичницьких богів. Коляда — це бог свята й миру давніх слов’ян.

Останнім часом в Україні більшою мірою поширені колядки релігійного змісту, у першу чергу зі згадками про Ісуса Христа, Богоматір:

А на річці, на Йордані
Діва Марія сина купала,
Сина купала, ченців питала:
«Гей, ченчики, ченчики,
Охрестіть сина мого єдиного...»

Величальні пісні релігійного змісту зазвичай виконуються для хазяїна, хазяйки або літніх людей.

Але в піснях чітко простежуються і хліборобські, і мисливські, і весільні, і військові, і фантастичні мотиви.

Колядки з хліборобськими мотивами покликані створити словесний образ заможності, спокою та сімейної злагоди. Величальні пісні малюють образ багатого хазяїна, у якого весь посуд срібний, столи шовками застелені, комори повні добра, у полі випасаються отари овець та череди волів тощо. Хазяйка дому постає в колядках (і в щедрівках) як уособлення миру в родині, вона берегиня домашнього вогнища, спокійна, тиха, красива. І обов’язково шанує свого чоловіка та добре виховує дітей, учить бути чемними, працьовитими й охайними:

Гой знати, знати, хто господиня:
В неї в світлиці, як в веселиці,
В неї челядка в золоті ходить —
У золоті ходить, у добрі бродить.

Хліборобські та мисливські мотиви в колядках — спосіб зберегти спогади про староукраїнський побут, коли ці господарські справи займали надзвичайно важливе місце в житті майже кожної родини. Здебільшого хоробрим мисливцем змальовується син господаря того дому, куди завітали колядники. І такі колядки зазвичай мають натяки на весілля. У колядках із військовими мотивами згадуються княжа й козацька доба — доба звитяжна, героїчна. Явища природи оживають у колядках із фантастичними мотивами. Сили Всесвіту закликаються на допомогу людині, їхня сила спрямовується на добро.

І, нарешті, те, що найбільше цікавить молодь, — кохання. Весільні мотиви в народній обрядовій пісенній творчості посідають дуже важливе місце. Такі колядки мають на меті оспівати дівочу красу, чесноти парубка, привабливі моменти майбутнього подружнього життя, взаємні почуття тощо:

Красна, прекрасна в лузі калина,
А ще краща твоя дівчина.
Двором ходить — як місяць сходить,
У сіні вийшла — як зоря зійшла...

Не обминають своєю увагою колядки і важливості матеріального благополуччя родини, необхідності дарувати коштовні прикраси та гарні речі молодій нареченій. Популярними також є елементи «викупу» за наречену, плетіння вінків, ворожіння, вихваляння молодих перед родичами тощо. Головна мета колядок «весільного типу» — провістити щасливе подружнє життя, статки та злагоду молодій родині.

На Західній Україні дозволяється колядувати не тільки дітям та підліткам, але й старшим людям. Найчастіше колядують чоловіки (можливо тому, що жінки й так завантажені хатньою роботою з нагоди свята). Зазвичай починають із священика: співають у його оселі, бажаючи щастя й добробуту. Після того як колядники закінчили співати, священик має запросити їх до столу, почастувати чим Бог послав. Але гості довго не сидять, бо в них ще величезний список дорогих серцю людей, яких хочеться привітати.

Якщо колядують парубки, то вони за старих часів розробляли цілу вітальну програму. Колядницька ватага зазвичай складалася з двадцятьох осіб, серед яких — і музиканти, і танцюристи, і скарбник, і міхоноша, загалом, виконувачі різноманітних святкових «функцій». Пританцьовуючи та жартуючи, парубки ходять від дому до дому, колядують, а потім прямують далі.

Хазяїн не на словах запрошує до оселі, а знаками — виходить на поріг дому з калачем у руках. А хазяйка виходить на поріг із новою лляною тканиною в руках і перев’язує нею хрест, що принесли колядники.

Перед святковим дійством годиться господарям почастувати шановних гостей, і тільки потім починається власне колядування.

Після жартівливих побажань добра, багатства та сімейної злагоди колядники три рази вклоняються господарям і виходять із-за столу. Причому виходити слід не просто так, а плечима назад, та ще й пританцьовуючи. Надворі, куди разом із парубками виходять і господарі, дійство продовжується: колядники водять хороводи навколо хазяїв, грають на музичних інструментах та співають.

У тому разі, якщо в сім’ї була пасіка, господар обов’язково запрошував колядників туди, вірніше на місце, призначене влітку для вуликів. Колядники беруть одне одного за руки та водять хоровод за сонцем. Ці магічні дії повинні були завадити бджолам тікати. До хороводу й після нього весь гурт стає на коліна в коло та складає посередині шапки — щоб такий великий був бджолиний рій. «Музичний супровід» цих дій — веселі пісні, щоб бджоли були веселі. Найбільш активно діяли парубки-колядники на Гуцульщині — там ці традиції збереглися краще, ніж в інших місцевостях України.

Ще одне важливе дійство цього дня — різдвяний ляльковий театр під назвою вертеп. На думку дослідників, український вертеп народився в XVI—XVII столітті. Вертеп являє собою переносний двоповерховий будиночок. На верхньому поверсі — невеличка балюстрада, за якою і відбувається театральне дійство.

Текст різдвяної драми — оригінальна суміш книжних і народних елементів. Перша частина дійства — різдвяна драма, друга частина — сатирично-побутова інтермедія. Причому, якщо перша частина має усталений сюжет (який завжди закінчується смертю Ірода), то друга частина може змінюватися залежно від обставин, місцевості, талантів самого вертепника та інших факторів. Вона віддзеркалює систему цінностей народу України, уподобання населення, ставлення до різних рис характеру. Найчастіше дійовими особами інтермедії стають жінка, чоловік, козак, шинкар, циган, священик і чорт, але можливі варіанти.

Отже, всі, хто бажав цього дня поколядувати, здійснили свої наміри та задоволені повернулися до своїх осель.

Після святкової вечері в цей день діти починають бавитися під ялинкою, батьки цим милуються, не вгамовують, бо о цій порі традиція вже дозволяє розваги.