Роль банків в організації розрахунків при міжнародних економічних відносинах

Реферат

Загальні положення. Комерційні банки здійснюють міжнародні розрахунки за дорученням своїх клієнтів (підприємств і організацій), які є учасниками зовнішньоекономічної діяльності, в трьох загальноприйнятих формах: банківський переказ, інкасо, акредитив. Вибір конкретної форми, в якій будуть здійснюватися розрахунки за зовнішньоторговельним контрактом, визначається за згодою сторін і фіксується у розділі «Умови платежу зовнішньоторговельного контракту».

Форми міжнародних розрахунків, що застосовуються, відрізняються за ступенем участі комерційних банків в їх проведенні: мінімальна частка участі банків при банківському переказі (виконання платіжного доручення клієнта), більш значна — по інкасо (контроль за передачею, пересиланням товаророзпорядчих документів і видачею їх платнику у відповідності з інструкціями довірителя) і максимальна частка участі банків при акредитиві (пред’явлення бенефіціара платіжного зобов’язання, яке реалізується при виконанні останнім основних умов, що містяться в акредитиві). Відповідно зростає забезпечення платежу для експортера: мінімально — при банківському переказі за фактично поставлений товар, максимально — при акредитиві, який є грошовою гарантією оплати відвантаженого товару банком, що відкрив акредитив. Як і інші форми міжнародних розрахунків, банківські перекази проводяться в безготівковій формі, тобто платіжними дорученнями, що адресовані одним банком іншому (іноді за допомогою банківських чеків або інших платіжних документів). Однак комерційні або товаророзпорядчі документи (рахунки, транспортні та інші документи) направляються при цій формі розрахунків від експортера імпортеру безпосередньо, тобто обминаючи банки. Комерційний банк лише виконує платіжні доручення іноземних банків або оплачує у відповідності з умовами кореспондентських угод виставлені на нього банківські чеки за грошовими (контрактними) зобов’язаннями іноземних імпортерів, а також виставляє платіжні доручення і банківські чеки на іноземні банки за грошовими зобов’язаннями українських імпортерів.

Основне правило розглянутих нами форм розрахунків — «документи проти платежу». Тут набуває особливого значення знання та вміння правильно оформити товаророзпорядчу документацію.

До готівкових міжнародних розрахунків відносяться розрахунки в період від моменту готовності товарів, що імпортуються, до передачі товаро-розпорядчих документів імпортеру.

Надання кредиту здійснює відповідний вплив на умови міжнародних розрахунків. Якщо міжнародні розрахунки здійснюються після переходу товару у власність імпортера, то експортер кредитує його, як правило, у формі виставлення тратти. Якщо імпортер оплачує товар авансом, то він кредитує експортера.

Для зв’язку протилежних інтересів контрагентів у міжнародних економічних відносинах і організації їх платіжних відносин застосовують різноманітні форми розрахунків.

Історично склались такі особливості застосування основних форм розрахунків у міжнародній сфері:

• імпортери та експортери, а також їх банки вступають у певні відносини, пов’язані з товаророзпорядчими та платіжними документами;

• міжнародні розрахунки регулюються нормативними законодавчими актами, а також банківськими правилами;

• міжнародні розрахунки — це об’єкт уніфікації та універсалізації банківських операцій;

• міжнародні розрахунки мають, як правило, документарний характер, тобто здійснюються проти фінансових та комерційних документів.

У 1930 і 1931 pp. були прийняті міжнародні Вексельна та Чекова конвенції (м. Женева), направлені на уніфікацію вексельних та чекових законів. Комісія з прав міжнародної торгівлі ООН продовжує уніфіковувати вексельне законодавство. Міжнародна торгова палата, створена в Парижі на початку XX ст., розробляє Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів, по інкасо та контрактних гарантіях. Наприклад, перші правила по інкасо були розроблені в 1936 p., потім перероблені в 1967, 1978 та 1995 pp. Цих правил дотримується більшість банків світу.

Товаророзпорядча документація. Транспортні документи виписуються перевізником вантажу у підтвердження того, що товар прийнятий ним до перевезення. Транспортними документами виступають: при залізничних перевезеннях — залізнична накладна та її дублікат; при авіаперевезеннях — авіанакладна; при автодорожніх перевезеннях — автодорожня накладна; при морських перевезеннях — коносамент тощо.

Залізнична накладна та її копії служать транспортними документами при міжнародних вантажних перевезеннях залізницею. Накладна — документальне оформлення договору перевезення між відправником вантажу і адміністрацією залізничної дороги.

Авіанакладна або квитанція повітряного повідомлення — документ, який свідчить про наявність договору перевезення між відправником вантажу і перевізником на доставку вантажу повітряними лініями.

Автодорожня накладна служить договором для використання автомобільного транспорту.

Коносамент — документ, який видається відправнику вантажу як свідчення передачі товару для перевезення морем. Коносамент виконує три основні функції: підтверджує прийняття вантажу до перевезення (дата виписки коносаменту є датою відвантаження); служить документом, який надає його держателю право власності на товар; свідчить про укладання договору морського перевезення.

До числа документів, які дають якісну і кількісну характеристику товару, відноситься: специфікація, пакувальний лист, сертифікат про якість тощо.

Специфікація складається з переліку всіх видів і сортів товарів, які входять у дану партію, з вказівкою для кожного місця, кількості і роду товарів.

Пакувальний лист являє собою перелік всіх видів і сортів товару, який знаходиться в кожному товарному місці.

Сертифікат якості — свідоцтво, яке засвідчує якість фактично поставленого товару і його відповідність умовам контракту.

Протокол випробувань складається після їх проведення продавцем разом із представником покупця.

Свідоцтво про походження — документ, який видається компетентним органом у країні експортера і засвідчує походження товару.

Ветеринарне, санітарне і каральне свідоцтво виписується компетентними органами в країні експортера у посвідченні того, що товар, який постачається за кордон, знаходиться в здоровому стані.

Усі дані, які вказані в цих документах, повинні відповідати один одному і умовам акредитива.

Якщо акредитив передбачає надання тратти бенефіціару, яка підлягає відправці іноземному банку, необхідно переконатись у тому, що дана тратта прикладена до документів і що всі її реквізити відповідають умовам акредитива та вимогам вексельного законодавства.

Страхові документи, якщо вони потрібні, повинні бути такими, як визначено в акредитиві, і видані і/або підписані страховими компаніями чи морськими страхувальниками, або їх агентами.

Страховий поліс — це документ, який оформлюють договором страхування.

Банк перевіряє склад та комплектність зазначених документів.

На вибір форми розрахунків впливають: а) вид товару; б) наявність кредитної угоди; в) платоспроможність та репутація контрагентів за зовнішньоторговельними угодами. Згадані умови та форми розрахунків зазначаються в контракті.