Економічні нормативи в системі контролю за банківськими операціями

Реферат

Згідно з законом України «Про банки і банківську діяльність» з метою забезпечення економічних умов стійкого функціонування банківської системи та захисту інтересів вкладників і кредиторів комерційних банків Національний банк України встановлює для всіх комерційних банків 13 обов’язкових економічних нормативів, які можна згрупувати таким чином: нормативи капіталу, нормативи ліквідності, нормативи кредитного ризику, нормативи інвестування, нормативи валютної позиції.

Дію зазначених економічних нормативів регламентує відповідна Інструкція НБУ. Вона побудована з урахуванням вимог Базельського комітету за принципами, що згруповані за такими розділами:

• передумови ефективного банківського нагляду;

• ліцензування та структурування;

• пруденційні вимоги і регулятивні заходи;

• методи постійного банківського нагляду;

• інформативні вимоги;

• повноваження органів банківського нагляду;

• міжнародна банківська справа.

Контроль за дотриманням комерційними банками встановлених економічних нормативів здійснюється щоденно (за щоденними формами звітності) та щомісячно (на підставі форм звітності на перше число місяця).

Регулятивний капітал є одним із найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості та стабільної діяльності банків.

Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) капіталу та додаткового (2-го рівня) капіталу.

Основний капітал вважається незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки. Додатковий капітал має менш постійний характер, та його розмір піддається змінам.

Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розмір капіталу 1-го і 2-го рівнів додатково зменшується на балансову вартість таких активів:

• акції та інші ціні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції, які випущені банками;

• інвестиції в капітал (що не консолідуються) установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу та в дочірні установи;

• кошти, що вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу.