Валюта і валютний курс

Реферат

Основою процесу формування валютного курсу національної грошової одиниці є реальний валютний курс, що відображає реальну вартість національної валюти (паритетна купівельна спроможність), і ринковий валютний курс, що відображає ринкову ціну національної валюти, яка формується, у першу чергу, на основі реальної вартості під дією ринкових попиту та пропозиції. Точне визначення паритетного валютного курсу неможливе через складність формалізації самого поняття паритетної купівельної спроможності. Тому для її визначення використовують різні методики. Найпростіша з них — оцінка за співвідношенням вартості певного набору товарів і послуг (набір «споживчого кошика»).

Коливання обмінного валютного курсу однієї валюти щодо іншої на тривалих інтервалах часу коригуються щодо паритету купівельної спроможності, й конвертація коштів з однієї валюти в іншу не спричиняє змін купівельної спроможності. Проте для країн з перехідною економікою ринкові валютні курси можуть у кілька разів перевищувати курси паритетної купівельної спроможності. В умовах складних і маловивчених перехідних процесів за трансформації адміністративної економіки потрібно якомога швидше виводити економіку з кризи, пов'язаної зі структурними перетвореннями. Саме в цих випадках необхідно враховувати наявність чинників, зумовлених кризою.

Роль валютного ринку (у вузькому значенні — інституціонального механізму, що опосередковує міжнародні фінансові відносини) у широкому розуміння визначається його функціями, основними з яких є:

— обслуговування міжнародного обігу товарів, послуг і капіталів;

— формування валютного курсу під впливом попиту-пропозиції;

— інструментарій для захисту від валютних ризиків і спекулятивних додатків;

— апарат державного впливу з метою формування грошово-кредитної й економічної політики.

Розуміння сутності валютних відносин і механізмів зміни валютних курсів дає змогу проводити раціональний стратегічний і тактичний банківський менеджмент.

Беручи участь у міжнародному обміні, внутрішні національні ринки стають частиною міжнародного ринку. Так, будь-які відносні зміни величини валового національного продукту, з одного боку, спричиняють збільшення (зменшення) кількості товарів і послуг як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, а з іншого — зростання (зменшення) споживчого попиту і водночас зміну балансу попиту та пропозиції на валютних ринках.

Міжнародні економічні відносини впливають на платіжний баланс, що не тільки кількісно, а й якісно відображає масштаби, структуру й характер зовнішньоекономічних відносин країни. Він є співвідношенням суми надходжень, отриманих внаслідок зовнішньоекономічної діяльності, і суми витрат за певний період часу (рік, квартал, місяць).

Формування платіжного балансу залежить від: економічного потенціалу країни, ступеня її інтеграції в міжнародне господарство; структури національної економіки; рівня концентрації її виробництва й капіталу тощо. Платіжний баланс відображає стан економіки країни і використовується для макроекономічного регулювання.

На валютних ринках валюта є товаром, який має свою ціну, що встановлюється під впливом розглянутих вище чинників, у тому числі й рівня попиту та пропозиції. Будь-які їх зміни зумовлюють зміну обмінного курсу валют. Валютний курс — це не просто ціна однієї грошової одиниці щодо іншої, а синтетичний показник цінового співвідношення національних економік, які беруть участь у міжнародному обміні, їх конкурентоздатності та взаємодоповнюваності. Це стає очевиднішим за розгляду функцій валютного курсу в системі валютних відносин, а саме:

— сприяння інтернаціоналізації фінансово-грошових відносин;

— забезпечення можливості зіставлення цінових структур, умов і результатів виробничого відтворення країн-партнерів, продуктивності праці, виробничих витрат, рівня заробітної плати і торгово-платіжного балансу;

— зумовлення перерозподілу національного продукту між країнами, що беруть участь у міжнародних економічних відносинах;

— надання можливості входження національної економіки у світове господарство.

Валютні курси встановлюються котируванням іноземних валют, тобто визнанням державними органами (здебільшого центральним банком країни) ціни іноземної валюти. У світовій практиці існують два способи котирування:

— пряме, коли одиниця іноземної валюти прирівнюється до певної кількості національної валюти;

— непряме, коли одиниця національної валюти прирівнюється до певної кількості іноземної валюти.

Перший спосіб котирування використовує більшість країн, другий — лише деякі (наприклад, Великобританія).

У міжнародній торгівлі іноді виникають ситуації, коли пряма купівля валюти невигідна. Як правило, це відбувається за відсутності у продавців необхідної валюти попиту на пропоновану національну валюту або якщо за даної кон'юнктури ринку купівля валюти для проведення операцій вигідніша з використанням валюти третьої країни. Для таких операцій встановлюється крос-курс, що становить собою цінове співвідношення між двома валютами і відповідає курсу валюти третьої країни. Тобто купують валюту третьої країни (найчастіше долари США, які є не тільки основною резервною валютою, а й найчастіше використовуваною у практиці валютних операцій), а потім за неї — валюту, потрібну для здійснення угоди. Ця операція складна, але часто необхідна й вигідна.

Таким чином, рівень попиту на валюту визначається її конвертованістю — здатністю обмінюватися на інші валюти. За ступенем конвертованості валюти поділяють на вільно конвертовані, частково конвертовані, неконвертовані (замкнуті), клірингові.

Вільно конвертована валюта (ВКВ) — валюта, яка вільно і без обмежень обмінюється на інші валюти, маючи повну внутрішню й зовнішню обіговість.

Нині лише незначна кількість держав має національну ВКВ: Австралія, Австрія, Великобританія, Бельгія, Данія, Канада, Нідерланди, Італія, Норвегія, Франція, Швейцарія, Португалія, США, Німеччина, Японія. Вільна конвертованість зумовлена насамперед рівнем розвитку, стабільністю національної економіки й довірою до неї з боку іноземних партнерів.

Клірингова валюта — розрахункові валютні одиниці, які існують тільки в рахунковій формі у вигляді бухгалтерських записів банківських операцій про взаємні постачання товарів, надання кредитів і послуг країнам — учасницям платіжної угоди.

За формування обмінних валютних курсів використовують два типи систем валютних курсів: плаваючих (вільне і регульоване «плавання») і фіксованих, заснованих на виборі золотого стандарту чи прив'язці до однієї або кількох валют (валютний «кошик»). Розрізняють також так звану множинну систему валютних курсів, тобто одночасне існування кількох, наприклад офіційного й ринкового. Така ситуація властива або початковим етапам ринкового реформування економіки в разі великого розриву між ринковим валютним курсом і паритетною купівельною спроможністю грошей, або в економічних системах з надмірно сильним державним регулюванням й контролем (наприклад, у КНР).