Сучасна фінансова система

Реферат

Нині правові бар'єри, що історично відокремлювали банки США від комерційних фірм і підприємств, стають дедалі прозорішими. В рекламних проспектах США банк іноді представляють як фінансову установу з повним набором необхідних послуг, які до того ж можна одержати через телекомунікаційні системи.

У загальному значенні банк — фінансова установа, що спеціалізується на акумулюванні ресурсів та управлінні ними через проведення розрахункових, посередницьких, кредитних та інших фінансових операцій.

Банк — фінансова установа, що акумулює грошові кошти та інші нагромадження (золоті запаси, цінні папери тощо), надає кредити, здійснює грошові розрахунки, випуск в обіг грошей та цінних паперів, операції з золотом та ін.

Сучасні банки здійснюють професійне управління грошовими ресурсами суспільства і виконують різноманітні регулюючі функції в економіці відповідно до чинного законодавства під юрисдикцією влади.

Вони пропонують клієнтам широкий набір послуг, здійснюючи фінансові операції різного типу. До найважливіших з них належать:

— надання кредитів різного типу;

— управління депозитами і грошовими заощадженнями;

— посередництво у здійсненні платежів і в інших грошових розрахунках;

— управління капіталами у формі управління потоками наявних коштів;

— послуги із страхування власності й ризиків;

— посередництво в емісії цінних паперів;

— трастові послуги, тобто довірче управління капіталом клієнта на користь і в інтересах власника капіталу;

— агентські, в тому числі брокерські, послуги на фондових біржах;

— консалтинг — надання консультацій із широкого кола проблем економічної діяльності;

— вирішення проблем і завдань інвестиційного аналізу й планування;

— аудиторські послуги і моніторинг з гарантією збереження конфіденційної інформації й прийняттям відповідальності за надійність інвестицій перед власниками капіталу;

— факторинг — купівля банком грошових вимог постачальника до покупця та їх інкасація за визначену винагороду;

— венчурні операції, пов'язані з кредитуванням і фінансуванням науково-технічних розробок, що характеризуються високим ступенем ризику капіталовкладень за перспектив отримання значного прибутку;

— валютний обмін;

— облік векселів — купівля їх до закінчення терміну обігу;

— відповідальне збереження цінностей;

— організація чекового обігу;

— фінансове забезпечення виробництва у формі лізингових угод (довгострокова оренда устаткування тощо);

— забезпечення платежів за допомогою системи кредитних і дебетних карток та забезпечення цілодобового доступу до депозитних рахунків за допомогою системи касових і банківських автоматів;

— відстеження кредитної, інвестиційної й емісійної передісторії суб'єктів ринку, захист ринку від можливих зловживань, зниження ризику інвестицій тощо.

За напрямами банківської діяльності й законодавчими обмеженнями її сфер та рівнем основної клієнтури розрізняють кілька видів банків. Тому термін «банк» потребує уточнюючого прикметника, що характеризує тип банківських операцій, призначення банку та форму власності тощо.

Емісійні банки. Емісійний банк — банк, який має монопольне право на випуск банкнот; таким є центральний банк країни.

Емісійні банки покликані, у першу чергу, забезпечувати функціонування стабільної системи грошового обігу в межах держави і, крім того, у певних умовах створювати для себе кредит шляхом випуску незабезпечених чи не цілком забезпечених банкнот із наступним вилученням їх з обігу після використання як законного платіжного засобу.

Якщо комерційне підприємство потребує кредиту й гарантує отримання прибутку у визначений термін, емісійний банк може піти на ризик і надати у кредит незабезпечені платіжні засоби, які під час свого обігу братимуть участь у фінансуванні виробництва або комерційної операції, тобто у створенні нової вартості. Після повернення кредиту і плати за його використання незабезпечений платіжний засіб може бути вилучений з обігу, а плата за використання кредиту стане доходом кредитора.

Можливість створення повноцінних грошей усередині банківської системи вперше в історії використав Англійський банк, створивши пропозицію кредиту в банківських білетах, сумарна фактична (чи номінальна) вартість якого істотно перевищувала реальні грошові ресурси банку в золоті й цінних металах. За оцінкою економістів того часу, це нововведення сприяло розвитку торгівлі й економіки держави, емісійні банки й понині часто називають банками для кредитування розвитку промисловості.

Безконтрольне створення необмеженого кредиту, тобто випуск грошей емісійними банками, вельми спокусливе, але в разі порушення певних умов може справити руйнівний вплив на фінансову систему й економіку держави. Аналіз результатів діяльності емісійних банків у різних державах свідчить, що шкоду інтересам національної економіки можуть нанести як відсутність необхідних обмежень на умови проведення емісії, так і надмірно жорсткі умови діяльності емісійних банків.

Центральні банки. Центральний банк (ЦБ) — фінансова установа, яка реалізує грошово-кредитну політику держави, контролює діяльність інших фінансових установ, здійснює фінансові операції (емісія грошей і державних цінних паперів), а також представляє інтереси держави при міжнародних фінансових розрахунках.

На різних етапах розвитку ринкових відносин одні й ті самі банки здійснювали комерційні операції (приймання вкладів і надання позичок) і займалися емісійною діяльністю (випуском власних векселів-банкнот). Тільки із середини XIX — початку XX ст. у більшості розвинутих країн функції емісійного банку були закріплені за ЦБ. Так, банк Франції став центральним у 1848 р., у США 12 федеральних резервних банків став представляти ЦБ у 1913 р., у Великобританії Банк Англії став центральним 1921 р.. У такий же спосіб відбувалося становлення ЦБ Іспанії, Канади, Японії й Німеччини.

Враховуючи виняткову роль ЦБ у фінансово-кредитній системі будь-якої держави, доцільно докладніше розглянути особливості його функціонування в сучасних умовах.

Функції ЦБ різноманітні. Вони спрямовані на вдосконалення грошового обігу, кредитного ринку, розрахункових відносин і економічного механізму в країні загалом.

Центральний банк виконує функцію головного координуючого і регулюючого центра. Він регулює діяльність банківської системи, має монопольне право на випуск банкнот, організує й контролює грошовий обіг і банківський кредит у країні. Його називають банком банків. Сам він не здійснює операції з компаніями чи населенням, а обслуговує комерційні банки й інші кредитні установи, а також державні організації. Основними функціями ЦБ є: емісія грошей; кредитування; зберігання золотовалютних резервів країни; ведення рахунків комерційних банків та уряду; регулювання грошового обігу.

Ключова функція ЦБ — проведення загальнонаціональної грошово-кредитної політики, що впливає на ситуацію у фінансовому секторі, а отже на всю економіку.

Емісія грошей — одна з основних функцій ЦБ. Він має монопольне право на випуск банкнот, які є єдиним законним платіжним засобом у країні. Ними можна розраховуватися за куплені товари й послуги, сплатити борг на будь-яку суму. Банкноти є базою для безготівкового обігу, тобто сум грошей, що зберігаються у вигляді залишків на банківських рахунках, у вкладах і депозитах.

Центральний банк здійснює готівкову і кредитну емісію, регулюючи загальну грошову масу. Він не ставить за мету одержання прямого прибутку, як комерційні банки, не конкурує з ними й іншими фінансовими установами на кредитних ринках. Його головна ціль — забезпечення нормального й стійкого функціонування цього ринку, безперебійне постачання для економіки платіжних засобів, тобто забезпечення ліквідності кредитних інститутів, налагодження системи розрахунків, контроль за банками. Тому ЦБ здійснює такі операції: збереження резервів комерційних банків; надання банкам короткотермінових кредитів; покриття граничної різниці в активах і пасивах; державні безготівкові розрахунки в масштабах країни; нагляд за діяльністю банків.

Комерційні банки повинні зберігати в ЦБ мінімальну норму обов'язкових резервів по своїх депозитних зобов'язаннях. У багатьох країнах існують закони, що регламентують верхній й нижній рівні резервних вимог. У їх межах ЦБ установлює фактично діючі норми відповідно до стану кредитного ринку й завдань поточної фінансової політики.