Інвазійні хвороби бджіл

Реферат

Після виставлення із зимівника гальмується розвиток сімей, у хворих бджіл збільшується черевце, вони погано тримаються на стільниках, малоактивні, крила їх тремтять, а середня кишка збільшена, втрачає сегментацію і набуває молочно-білого кольору.

Установлюють хворобу на основі мікроскопічного дослідження бджіл і їх екскрементів, клінічних ознак при вислухуванні взимку та огляду сімей з урахуванням епізоотологічних даних. Для дослідження у ветеринарну лабораторію направляють не менше 50 загиблих бджіл від 10—15 % сімей пасіки.

Заходи боротьби. Залежно від ураженості бджіл збудником та з урахуванням клінічних ознак (загибель маток і бджіл, ослаблення сімей і пронос) пасіку оголошують неблагополучною і проводять обмежувальні заходи.

Весною значно уражені слабкі сім'ї, які не зможуть самостійно розвиватись, об'єднують. При потребі скорочують і утеплюють гнізда та поповнюють кормові запаси. З перезимованих гнізд при переселенні хворих бджолиних сімей у чисті знезаражені та прогріті вулики видаляють всі забруднені фекаліями бджіл стільники, за винятком рамок з розплодом, які очищають, залишають у гнізді, а після виходу розплоду вибраковують. Замінюють стельові та вставні дошки, а також наволочки утеплювальних подушок.

Вулики, звільнені після переселення хворих сімей, стельові та вставні дошки, а також годівниці старанно очищають і знезаражують. Сміття спалюють. Для дезинвазії використовують гідропульти, дезустановки і камери. Халати, лицеві сітки, рушники знезаражують тривалим кип'ятінням. Після знезараження хімічними засобами предмети прополіскують у воді і висушують.

Весною та влітку стимулюють розвиток сімей, відбудовують нові стільники для заміни вибракуваних і створення запасу, а також здійснюють заходи щодо запобігання занесенню отрутохімікатів у гнізда бджолиних сімей. Під час головного медозбору від найбільш стійких проти нозематозу сімей виводять маток та підсаджують їх у менш стійкі. Після закінчення головного медозбору від декількох різних за силою сімей відбирають по 100 г меду і направляють у ветеринарну лабораторію для дослідження на наявність паді, скорочують і формують гнізда із стільників, які не перебували в зимівлі, та утеплюють їх. При виявленні паді кормові запаси замінюють цукровим сиропом з додаванням 70 %-ної оцтової кислоти з розрахунку 0,3 мл на 1 кг цукру.

Непридатні для використання стільники перетоплюють на віск, а придатні знезаражують. Для цього використовують: 4%-ний розчин формальдегіду, який готують з однієї частини формаліну і дев'яти частин води. Ним густо зволожують стільники, ставлять їх у щільні корпуси вуликів або ящики, закривають, щілини замазують глиною і витримують при температурі не нижче 20 °С протягом 4 год. Після цього дезрозчин із стільників видаляють, промивають їх водою і просушують; водяну пару з формаліном, одержану випаровуванням в чайнику розчину формаліну (300 г води + 100 г формаліну) при температурі 50—55 °С протягом 30 хв. Стільники ставлять у камеру (корпус вулика) і щільно закривають. У льоток через гумову трубку спрямовують з чайника струмінь водяної пари з формаліном. Уникають прямого потрапляння струменя пари на стільники; водяну пару при температурі 55 °С протягом 40 хв, якою знезаражують так само, як і при попередньому способі. Температуру регулюють за допомогою терморегулюючого пристрою; пари отцтової кислоти. Стільники поміщають у корпус вулика або ящик, зверху кладуть шар вати або чистих ганчірок товщиною 2 см, змочують 80 %-ною оцтовою кислотою з розрахунку 200 мл на 12-рамковий вулик, закривають стельовими дошками, всі щілини замазують глиною і витримують три доби при температурі не нижче 16 °С або п'ять діб при температурі нижче 16 °С. Потім стільники виймають і провітрюють протягом доби; суміш газів, виготовлених з однієї частини окису етилену і 2,5 частини бромистого метилу. Стільники накривають поліетиленовою плівкою, під неї вводять суміш газів з розрахунку 1,5—2 кг/м³, витримують протягом 3 днів, а потім провітрюють 2—3 дні.

При дезинвазії стільників з використанням хімічних засобів працюють у халаті, гумових рукавицях, окулярах і марлевих пов'язках.

Лікування хворих сімей. При лікуванні уражених нозематозом сімей найкращі результати дають фумагілін і нозематол.

Фумагілін і нозематол використовують для лікування сімей весною. З профілактичною метою фумагілін дають сім'ям восени при поповненні кормових запасів на зиму.

Тепер користуються фумагіліном ДЦГ, який випускається в Угорщині. Він має вигляд порошку, розфасованого у флакони по 20 г, в тому числі 0,5 г діючої речовини. Для виготовлення лікувального сиропу до 1 л цукрового сиропу додають 800 мг фумагіліну, або вміст флакону до 25 л цукрового сиропу. Препарат спочатку розчиняють у теплуватій воді (30 °С), а потім старанно розмішують з сиропом. Лікувальний сироп дають бджолам по 250—500 мл протягом 2—3 тижнів, а восени по 2—3 л за один раз. Всього кожній сім'ї згодовують 5 л сиропу.

На великих пасіках фумагілін застосовують у вигляді медово-цукрової пасти. Для виготовлення 50 кг пасти беруть вміст 10—15 флаконів фумагіліну, рівномірно перемішують його з 40 кг цукрової пудри, додають 10 кг підігрітого до 50 °С меду і 0,5 л теплої (37 °С) води. Пасту кладуть поверх рамок під потолочинку дозою 100—150 г на вуличку бджіл.

Нозематол — рідина жовтого кольору, яка випускається в аерозольних балончиках об'ємом 170—385 см³. Препарат використовують для обробки сімей весною при температурі не нижче +14 °С. Перед обробкою розширюють вулички до 2—3 см, обкурюють бджіл з димаря, а потім з віддалі 20—25 см від поверхні рамок направляють струмінь аерозолю вздовж кожного міжрамкового простору протягом 1—1,5 сек. Потім відразу вулички скорочують, гніздо накривають полотниною і подушкою, ставлять кришку вулика і додатково в нижній льоток вводять аерозоль протягом 3—5 сек, залежно від сили сім'ї. Проводять 3—4 обробки через 3—4 дні.

Пасіку оголошують благополучною при відсутності клінічних ознак хвороби і негативних наслідків мікроскопічних досліджень весною наступного року і проведенні заключної дезинфекції.

Акарапідоз — інвазійне захворювання дорослих бджіл, маток і трутнів, яке уражає органи дихання (переважно передню пару грудних трахей). Збудник — мікроскопічний кліщ акарапіс Вуді, який має сплющене, овальне тіло, чотири пари ніг, живиться гемолімфою.

Збудник від хворих до здорових бджіл передається при контакті. Поширюється при блуканні бджіл, підсиленні сімей, роїнні, безконтрольних кочівлях, продажу-купівлі сімей, пакетів і маток.

Від моменту зараження до захворювання 50 % бджіл у сім'ї минає 3—5 років, протягом яких хвороба перебігає безсимптомно. Сприяє розвиткові прохолода, дощова погода з малою кількістю сонячних днів. Спостерігається захворювання в Київській, Чернігівській, Сумській та Кримській областях.

Ознаки хвороби. В умовах пасіки клінічні ознаки хвороби виявляють в кінці зими та весною при перших очисних обльотах, а пізніше після різких похолодань.

Хворі бджоли не можуть літати. Крила у них неправильно складені, розставлені («розкрилиця»). У перші сприятливі дні обльотів або після похолодань хворі бджоли виповзають з вуликів, падають на землю і згодом гинуть. В сім'ях багато підмору. Трахеї хворих бджіл коричневі, а у здорових — світлі. Ці зміни добре видно під мікроскопом.

Точний діагноз ставлять на основі досліджень у ветеринарних лабораторіях 50 бджіл від кожної хворої чи підозрюваної сім'ї.

Заходи боротьби. На неблагополучні пасіки і суміжні в радіусі 5—7 км накладають карантин та проводять обмежувальні й лікувальні заходи.

Хворі сім'ї обкурюють аерозолем (димом) фольбексу або фольбексу ВА. Фольбекс випускають у формі термічних пластинок зеленого кольору розміром 2x10 см, кожна з яких містить 0,4 г хлорбензилату. Сім'ї обробляють вранці або ввечері при наявності всіх бджіл у вуликах і температурі повітря не нижче 12 °С вісім разів з інтервалом 7 діб в дозі одна полоска на 5—6 стільників, зайнятих бджолами.

При обробці сімей пластинки кладуть на металеву основу, підпалюють, полум'я гасять і вводять пластинку у льоток, щільно його закривають на 25—30 хв, а потім відкривають. Тліючі пластинки можна підвішувати на дроті в розширеному міжрамковому просторі. Для підвищення ефективності обробки гнізда зверху і збоку герметизують.

Фольбекс ВА виготовляють у формі термічних пластинок оранжевого кольору розміром 2x10 см. У кожній з них міститься 0,37 г лікувального препарату — бромпропілату.

Бджолині сім'ї обробляють при температурі зовнішнього повітря не нижче 10 °С 6 разів з інтервалом 7 діб, витрачаючи одну пластинку на 7 стільників. Після обробки льотки закривають на 1 год.

Щоб запобігти загибелі маток, при лікуванні за добу перед обробками сім'ям дають по 0,5 л цукрового сиропу, а маток на час їх проведення ізолюють від бджіл під ковпачки або в кліточки, залишаючи їх в гнізді на одну добу, а потім випускають. Лікування краще проводити весною. Періодично контролюють його ефективність, досліджуючи бджіл у лабораторії.

Через рік після триразового одержання в лабораторних дослідженнях негативних результатів карантин знімають.

Вароатоз — надто поширена небезпечна хвороба розплоду, робочих бджіл, маток і трутнів. Збудником є кліщ вароа якобсоні, який живиться гемолімфою, його добре видно неозброєним оком. Розмір тіла самок 1,06x1,7 мм, самців — 0,97x0,93 мм. Колір самок коричневий, а самців молочно-білий. Самці порівняно із самками живуть значно менше і після парування гинуть. Самки весняного і літнього виплоду живуть 1—3 міс, а осіннього — протягом всієї зими.

Самка відкладає 1—8 яєць на лялечку, проникаючи в розплід перед запечатуванням його кришечками. Тривалість розвитку паразита 7—9 днів. Трутневий розплід уражується інтенсивніше, ніж бджолиний.

Джерелом інвазії є уражені кліщем бджолині сім'ї, пакети, рої, матки, трутні, розплід. Бджолині сім'ї не видужують без допомоги пасічника і через 3—4 роки, коли ступінь ураження бджіл досягає 20 % і більше, гинуть.

Ознаки хвороби проявляються при сильному ураженні бджолиних сімей. Узимку хворі бджоли шумлять, неспокійні, вилітають з вуликів з переповненим кишечником, опроношуються і гинуть. В активний період вони порівняно із здоровими відстають у розвитку, менш продуктивні. Біля вуликів знаходять викинутих виродливих менших за розміром недорозвинених молодих бджіл і трутнів та їх лялечок. У хворих сім'ях спостерігають строкатий розплід, продірявлені кришечки, загиблі личинки в комірках стільників жовтуватого кольору, які розкладаються, утворюючи масу, що нагадує гнилець. Найбільший відхід бджіл в осінньо-зимовий період та весною.

Точний діагноз на вароатоз ставлять при виявленні кліщів на бджолах, трутнях, і матках, розплоді та смітті з дна вулика.

Для дослідження з крайніх рамок, які містять відкритий розплід, беруть 100—200 живих бджіл у другій половині дня, а льотних — у першій. Шмат стільників з розплодом розміром 3x15 см вирізують по краях рамки.

Заходи боротьби. На неблагополучних пасіках вводять обмежувальні заходи, які зводяться до заборони кочівель, перестановки стільників з розплодом від однієї сім'ї в іншу, недопущення зльоту роїв та зменшення міжгосподарських зв'язків.

На пасіках утримують стійкіших проти захворювання місцевих бджіл, сильні сім'ї з молодими високопродуктивними матками у вуликах, які розміщують проти сонця на підставках висотою 30—50 см, із закритими нижніми льотками, обладнаними кліщовловлювачами. Гнізда скорочують відповідно до сили сім'ї та утеплюють. Впроваджують протиройові заходи, формують безрозплідні відводки. Пізно восени та рано навесні з вуликів видаляють рамки з розплодом. Літом у кожній сім'ї тримають 2—3 воскобудівельні рамки або трутневі стільники, які після запечатування в них трутневого розплоду вирізують і перетоплюють чи зрізують кришечки, витрушують личинок і лялечок та зрошують їх 2—3 %-ним розчином оцтової кислоти. Після цього стільники промивають водою і ставлять у вулики.

Восени слабкі сім'ї, у яких менше трьох вуличок, об'єднують. Нарощування бджіл на зиму проводять зразу ж після головного медозбору і відкачування меду. Не пізніше другої половини серпня замінюють цукром до 5—6 кг кормового меду. Слідкують за наявністю в гніздах 2—3 рамок з пергою. Дотримують основних правил утримання та догляду за бджолиними сім'ями.