Феофан Прокопович. Життєвий і творчий шлях

Реферат

Як професор і ректор академії, активний громадсько-політичний і культурно-освітній та літературний діяч Феофан Прокопович зробив багато для розвитку української культури і літератури. Його курс теорії поезії «De arte poetika» (вперше був опублікований лише 1786 р. в Могилеві) мав прогресивний, новаторський характер на відміну від схоластичних піїтик попередників.

Крім «Епиникіона» та панегіричної промови, присвячених Полтавській битві 1709 p., надрукованих того ж року в Києві, й опублікованого трактату «Духовный регламент» 1720 р. в Петербурзі, всі інші твори за життя письменника не видавалися, а поширювалися в рукописних копіях у XVIII—XIX ст. Його ораторські твори були видані ще в кінці XVIII ст., твори ж літературні друкувалися дослідниками у XIX ст., зокрема у книзі І. А. Чистовича «Феофан Прокопович и его время» (СПб., 1868). Вперше всі його літературні твори і теоретичний курс поетики в оригіналі і в перекладі російською мовою видані за редакцією І. П. Єрьоміна: Феофан Прокопович. Сочинения. М — Л., Изд-во АН СССР, 1961.

Феофан Прокопович був глибоко освіченою людиною свого часу, в його бібліотеці нараховувалось до 30 тис. книг різними мовами. Сучасник Прокоповича, датський учений Фон-Гавен писав про нього: «Ця чудова людина за знаннями своїми не має собі майже нікого рівного, особливо між російськими духовними. Крім історії, богословія і філософії, він має глибокі знання з математики і велику любов до цієї науки. Він знає ряд європейських мов, із яких двома розмовляє, хоча в Росії не хоче використовувати жодної, крім російської, — і лише в особливих випадках розмовляє латинською, в знанні якої не поступається перед жодним академіком».

Як письменник Феофан Прокопович своєю творчістю прокладав нові шляхи в літературі. Він перший в історії шкільної драми в Росії і на Україні висвітлив сюжет з вітчизняної історії у своїй трагідокомедії «Владимир» (1705), надавши йому актуального звучання. Переїхавши в 1716 р.. за викликом царя до Петербурга, Феофан став близьким його помічником, зокрема у справах церкви. Він показав себе як активний громадсько-політичний, культурний і літературний діяч в Росії: заснував «ученую дружину», куди входили ще А. Кантемір і В. Татищев.

У запеклій боротьбі з мертвущою схоластикою і реакціонерами-церковниками Ф. Прокопович закладав основи просвітительства і патріотичних традицій у літературі XVIII ст. Він був більше політичним, громадським і літературним діячем, аніж духовним.

Вбачаючи в Петрові І великого державного діяча, який дбав за зміцнення могутності Росії, Феофан Прокопович відредагував написану ще в 1713 р. на відзнаку 10-річчя заснування Санкт-Петербурга «Историю императора Петра Великого от рождения его до Полтавской баталии... включительно», в якій досить високо оцінює державну і політичну діяльність Петра І.

Дослідник діяльності Ф. Прокоповича та його епохи І. Чистович вважає, що Феофан не був автором цієї історії, а лише її редактором, як редагував він також інші твори, надіслані йому царем.

Феофан Прокопович зворушливо сприйняв запрошення Петра І переїхати до Санкт-Петербурга. Але його більше цікавила політична діяльність, аніж духовна, яку готував йому цар. Тому в своїх проповідях Феофан виступав більше як публіцист, а не як церковний оратор, він більше говорив про політичні справи, пояснюючи їх з державної точки зору, аніж проповідував істини релігійного віровчення.

Своє ставлення до духовного сану Прокопович висловив у листі до Я. Марковича від 9 серпня 1716 р.: «Может быть ты слышал, что меня вызывают для епископства. Эта почесть меня также привлекает и прельщает, как если бы меня приговорили бросить на съедение диким зверям».

Феофан Прокопович був просвітителем-гуманістом, який не цурався трудового народу. Прокопович узяв під свій захист молодого талановитого юнака Михайла Ломоносова, якому загрожувало виключення з училища у зв'язку з тим, що він, поступаючи, приховав своє походження з родини простого рибалки, назвавши себе дворянином.

Про гуманізм і щире ставлення до трудящих свідчить заснування в І721 р. Ф. Прокоповичем у себе вдома школи, до якої він приймав сиріт і бідних дітей всякого звання. Це була одна з кращих шкіл того часу як за внутрішнім її оформленням, так і за знаннями, які вона давала дітям. Обравши місцем її розташування свій дім, Феофан, напевно, намагався здійснити правило «Духовного Регламента» «об училищных домах». Там сказано: «...место Академии не в городе, но в стороне, на веселом месте угодное, где несть народного шума, ниже частых окказій, которыя обычно мешают ученія и находят на очи, что похищает мысли молодых человек и прилежать ученіям не допускает».

Уболіваючи за долю своїх колишніх учнів, сиріт і дітей бідняків, Прокопович перед смертю, дуже хворий, турбувався, щоб його вихованці завершили освіту, і заповідав любимим учням свою спадщину. Прокопович був прекрасним оратором і публіцистом, драматургом і поетом, теоретиком літератури — новатором, йому, по суті, належать перші спроби в тонізації російського і українського книжного вірша початку XVIII ст.

Полум'яний патріот своєї батьківщини в громадсько-політичній, державній і культурній діяльності, Ф. Прокопович був таким же патріотом-громадянином.