Феофан Прокопович. Поетична творчість

Реферат

У 1711 р. на запрошення Петра І Ф. Прокопович прибув до табору російських та українських військ, що воювали з султанською Туреччиною на річці Прут. Крім проповіді, виголошеної 27 червня 1711 р. на честь Полтавської перемоги, Прокопович написав ліричну поезію «За Могилою Рябою», що є найранішою спробою тонізації силабічного вірша.

Будучи одним із передових діячів першої половини XVIII ст., Ф. Прокопович не лише стояв на чолі проповідників свого часу, а й був душею невеликого гуртка осіб («ученой дружины»), що запроваджували нові філософські, літературні та освітні принципи і прокладали їм нові шляхи.

За словами Г. В. Плеханова, «Прокопович, вместе со всей «ученой дружиной» стремился вперед, хотел распространить просвещение». Близькими друзями Феофана були історик В. Н. Татищев і молодий поет-сатирик А. Кантемір.

Щиро і приязно зустрів Ф. Прокопович першу сатиру Кантеміра «К уму своєму» («На хулящих ученіе», 1729), привітавши молодий талант віршами:

Високо оцінюючи ідейний зміст сатири, Прокопович пише:

Із вдячністю до Феофана за його поради звертається Кантемір у своїй 3-й сатирі:

Після смерті Петра І Феофан Прокопович зазнав переслідувань з боку противників петровської політики. На нього посипались доноси представників реакційного духівництва М. Родишевського і Г. Дашкова та інших, які виступили із запереченням всіх релігійних реформ і нововведень, запропонованих Ф. Прокоповичем.

Про цей важкий період в житті Прокоповича поет написав вірш — послання Кантеміру «Плачет пастушок в долгом ненастьи» (1730), в якому подає в алегоричному образі «ненастья» своє «многобедно» щастя, благаючи приходу веселого, сонячного дня:

Далі поет пише, що «прошел день пятый, а вод дождевных нет отмены». Тут Ф. Прокопович має на увазі п'ятий рік після смерті Петра І (початок 1730 p.); п'ять років, — говорить поет, — «Нет же и конца воплей плачевных и кручины».

А. Кантемір пише втішну відповідь Феофану, повністю солідаризуючись із своїм старшим другом і учителем-наставником:

Феофан Прокопович написав також ряд панегіричних віршів, присвячених, зокрема, імператриці Анні Іоанівні, наприклад «На день 25-го февраля» (1730 года), «Прочь уступай, прочь («Стихи на приезд государыни во Владыкино» до Феофана)» та ін. Останній вірш вигідно відрізняється тонізацією порівняно з традиційними схоластичними силабами.

У 1734 р. Феофан пише вірш «О Станиславе Лещинском, дважды от короны польской отверженном», у якому висміює бундючного претендента на польський королівський престол. Використавши події з історії Риму про «Юпітера зупинятеля» («Jupiter Stator»), який, зваживши на молитву Ромула, зупинив, мовляв, римлян під час війни з сабінянами, — Феофан обігрує ім'я Станіслав стосовно до його долі:

Живучи в Москві і Санкт-Петербурзі, Ф. Прокопович весь час підтримує зв'язок з Україною, відгукується на тогочасне життя, соціальні та політичні події початку XVIII ст. на Україні.

Для оцінки великої прогресивної ролі громадсько-політичної діяльності Феофана Прокоповича слід вказати також на його вірш латинською мовою, у якому молодий Прокопович виступив проти папського мракобісся, проти папсько-католицького інквізиційного суду над Галілеєм. Вірш не призначався для друку. У ньому Феофан висловив свої передові наукові погляди на всесвіт, виступивши проти реакційної церковщини. Прокопович написав гострий політичний памфлет на папу римського, на церковників-реакціонерів через 60—70 років після суду над Галілеєм (Г. Галілея судили в 1633 p.). Але твір звучав актуально і в період написання (початок XVIII ст.), і в пізніші часи. Прокопович пише:

«Зачем, о нечестивый папа, мучишь ты деятельного служителя природы? О, жестокий тиран! чем заслужил этот старец такое гонение? Папа, ты сумасшествуешь!.. Его (Галилея) земля — истинная, а твоя — ложная... О варварская тупость, глубочайшие подонки слепого мира! Тебе ли судить о светлых мыслях Галилея? Тебе ли обвинять в преступлениях проницательность ума, зоркого, как рысь? Должно быть, дрянной крот видит лучше рыси».