Державний борг і його обслуговування в Україні

Реферат

Подібна ситуація на ринку ОВДП повторилася восени 1998 року, але в цей період основними власниками ОВДП виступали комерційні банки. І знову уряд вдався до реструктуризації своїх зобов'язань, яка призвела до зростання державного боргу. На кінець 1998 року НБУ придбав 70,5% усіх державних зобов'язань в ОВДП, в той час як комерційні банки володіли трохи більше ніж 20%. НБУ було дозволено використання комерційними банками ОВДП для формування норми обов'язкових резервів. Можна зазначити, що всяка реструктуризація урядом зобов'язань за ОВДП проходила в інтересах власників ОВДП і призводила до зростання державного боргу. Так, тільки в першому півріччі 1999 року весь обсяг видатків на обслуговування внутрішнього державного боргу склали сплачені доходи за ОВДП в сумі 416,5 млн. грн. Кошти, використані на погашення внутрішнього боргу в сумі 1299,0 млн. грн., повністю спрямовані на погашення лише ОВДП. Фактично витрачена на погашення сума більше запланованої на 434,8 млн. грн.

У 1998 Україна вийшла на міжнародний борговий ринок. На міжнародному ринку капіталів були розміщені облігації зовнішньої позики, що дало можливість залучити кошти в сумі 1,1 млрд. дол. США. Уряд України емітував облігації зовнішньої позики, номіновані в евро, обсягом 500 млн. екю, що приблизно дорівнює 17,5% річних у доларах. Проте розміщення українських облігацій, номінованих у евро, було менш вдалим, ніж розміщення у лютому облігацій, номінованих у марках. При розміщенні трирічних єврооблігацій України загальною вартістю 1 млрд. нім. марок інвесторам виплачується 16,2% річних у марках. За даними Міністерства фіінансів, заборгованість за ОВДП (млн. дол. США) складала в 1995 році — 172,31; в 1996 — 1300,88; 1997 - 4611,36; 1998 — 4529,44; 1999 - близько 2613.

Особливо загрозлива ситуація з виплатою платежів за зовнішнім боргом, склалася в Україні на початку 2000 року. Уряд намагався здійснити реструктуризацію зовнішнього боргу України та відновити лінію розширеного фінансування МВФ на суму 2,6 млрд. дол. Проблемою для України є не створення сприятливого клімату для залучення іноземних інвестицій, отримання міжнародних кредитів, визначення нових джерел фінансування, а ефективність використання залучених фінансових ресурсів, посилення контролю з боку держави за цільовим використанням коштів. Значною мірою цьому сприятиме створення відповідного правового механізму і перш за все прийняття Закону України "Про державний борг України".

Обслуговування боргу — це комплекс заходів держави з погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і змін умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. В окремих випадках держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто погашення заборгованості шляхом випуску нових позик.

Виплата процентів, виграшів, коштів з погашення позик становить основну частку витрат на обслуговування державного боргу. До інших належать витрати з виготовлення, пересилання і реалізації цінних паперів держави, проведення тиражів виграшів, тиражів погашення та деякі інші витрати.

При обслуговуванні зовнішнього і внутрішнього боргу визначають коефіцієнт обслуговування. Для зовнішнього боргу його розраховують як відношення всіх платежів за заборгованістю до валютних надходжень держави, виражене в процентах. Сприятливим рівнем обслуговування прийнято вважати значення коефіцієнта, що дорівнює 25 відсоткам.

Обслуговування державного внутрішнього боргу України здійснює Міністерство фінансів України через банківську систему України шляхом проведення операцій з розміщення облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їхнього погашення і виплати доходу за ними у вигляді процентів та в іншій формі.

Для фінансування витрат з розміщення, рефінансування, виплати доходу та погашення боргових зобов'язань України у складі Державного бюджету України створюється фонд обслуговування державного внутрішнього боргу України. До нього зараховують кошти у розмірі 50 відсотків, одержаних від приватизації майна державних підприємств.

Міністерство фінансів України щороку публікує в загальнодоступному виданні відомості про державний внутрішній борг України.

Методами управління державним боргом є конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення і анулювання позики. Конверсія — це зміна дохідності позики. Держава, як правило, зменшує розмір процентів, які мають виплачуватися за позиками. Збільшення строків дії випущеної позики називають консолідацією. Консолідація і конверсія можуть провадитися також одночасно. Уніфікація позик — це об'єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики. В окремих випадках може здійснюватися обмін облігацій за регресивним співвідношенням, тобто коли кілька раніше випущених облігай прирівнюють до однієї нової облігації. Цей метод економічних обгрунтувань не має.

Відстрочення погашення позики, як правило, провадиться тоді, коли випуск нових позик використовують на обслуговування раніше випущених позик. Усі зазначені методи застосовують до внутрішнього боргу.

Відстрочення погашення боргових зобов'язань, а також анулювання боргу може застосовуватись як щодо внутрішніх, так і щодо зовнішніх позик. Анулювання боргів може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави, тобто банкрутством, або політичними мотивами.

Управління державним внутрішнім боргом України здійснюється Міністерством фінансів України у порядку, погодженому з Національним банком України.

Розміщення боргових зобов'язань Уряду України та надання гарантій від його імені провадить за його дорученням Міністерство фінансів України.

Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структура, джерела і строки погашення встановлює Верховна Рада України одночасно з затвердженням Державного бюджету України на наступний рік.

Невідкладним завданням є дальше зменшення боргової залежності та удосконалення системи управління державним боргом України. На кінець 2003 року цей борг не повинен перевищувати 30% ВВП. Необхідно вжити заходів щодо удосконалення управління борговими ризиками, поліпшення прогнозування боргової політики та її координації з бюджетною, податковою та грошово-кредитною політикою. Реалізація цих завдань передбачає:

— продовження політики бездефітитності державного бюджету. Затвердження профіциту загального фонду Державного бюджету України на 2004 рік у розмірі до 1 відсотка ВВП;

— використання залежно від ситуації на внутрішньому та міжнародному фінансових ринках можливостей виваженого трансформування зовнішнього боргу у внутрішній, що, у свою чергу, вимагає від Уряду, НБУ і Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку енергійних зусиль щодо радикального вдосконалення внутрішнього фінансового ринку;

— продовження політики активної співпраці з міжнародними фінансовими організаціями. Залучення відповідних запозичень на вирішення пріоритетних завдань економічного та соціального розвитку. Кабінет Міністрів має здійснити невідкладні заходи, які повинні забезпечити повну прозорість таких запозичень на всіх стадіях — від розгляду їх доцільності до остаточного погашення;

— продовження практики заборони надання державних гарантій при одержанні кредитів суб'єктами підприємницької діяльності та заборони реструктуризації або списання заборгованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії;

— спрямування політики управління державним боргом на пом'якшення "піків" платежів, поліпшення структури боргу і зниження вартості його обслуговування, у тому числі за рахунок дострокового викупу боргових зобов'язань держави. Це потребує значних обсягів профіциту, що може бути забезпечено лише достатньо високим рівнем дохідної частини бюджету та жорсткою політикою обмеження видатків;

— тіснішу співпрацю Уряду та НБУ у проведенні боргової та валютної політики, посилення валютного контролю та запровадження ефективних заходів, спрямованих на легалізацію та повернення в Україну вивезених коштів;

— прийняття Закону України "Про державний борг України", забезпечення прозорої та ефективної боргової політики, у тому числі через визначення оптимальних засад управління державним боргом, удосконалення організаційної структури відповідних органів.