Призначення і роль бюджету

Реферат

Видатки зведеного бюджету в 1992 році становили 38,1 відсотка до ВВП, у 1993 році — 38,6 відсотка. В 1994 році відбувається значне підвищення частки видатків бюджету у ВВП — до 44,6 відсотка. В наступні роки вона помітно знижується: в 1995 році — 37 відсотків, в 1996 році — 33,1 відсотка, в 1997 році — 37, 1 відсотка. У 1998—2002 роках ця частка стрімко зменшується, відповідно до 29,4 і 27,5 відсотка.

Але, як уже зазначалося, і в умовах перехідної економіки провідна роль бюджету в перерозподілі фінансових ресурсів, як і валового внутрішнього продукту в цілому, є об'єктивною реальністю. Це зумовлено тим, що бюджет якраз і є тим інструментом, за допомогою якого здійснюється регулювання економічних процесів, чого не можна досягти іншими методами, в тому числі суто ринковими.

Світовий досвід переконує, що з розвитком ринкових відносин роль держави в розподільчих процесах має зростати, і бюджет у цьому плані є найдосконалішим засобом для здійснення державою зазначеної функції. У більшості розвинутих країн світу через бюджет перерозподіляється від 30 до 50 відсотків валового внутрішнього продукту. Проблема полягає в тому, як знайти виважені форми й методи цього перерозподілу, що в умовах України є найважливішим.

Посилення функцій, які виконує бюджет, потребує вдосконалення управління його дохідною і видатковою частинами. Реформування державних видатків дасть змогу здійснити реформу податкової системи. До того часу, доки не буде виконана така робота, вдосконалення податкової системи залишиться тільки намірами, оскільки бюджет — це фінансовий план держави і внесення в нього будь-яких змін має здійснюватися комплексно. Тут все взаємопов'язано — зменшення податків потребує скорочення певних витрат. Якщо цього не відбувається, то виникає дефіцит бюджету, який теж є певною мірою податком, тільки несправедливішим.

Бюджет в Україні переобтяжений великою кількістю видатків, які традиційно перейшли з бюджету колишнього СРСР, тобто тими з них, що були зумовлені політикою тоталітарної держави з надмірною централізацією, всеосяжним перенесенням фінансового забезпечення здійснюваних витрат на плечі держави. Насамперед це видатки на розвиток економіки, що становили в 1990 році близько 50 відсотків усіх витрат.

В умовах функціонування ринку такі витрати не завжди раціональні, доцільні й постійно потребують зростання податкового тиску, передусім на виробничі структури. Тут має бути зрозуміло — держава може витрачати лише ті кошти, які мобілізує за допомогою податків, що є основним джерелом бюджетних надходжень.

Тому необхідно докорінно переглянути структуру державних витрат і залишити на утриманні держави за рахунок бюджетних коштів лише ті з них, які неможливо або недоцільно здійснювати за рахунок інших джерел.

Останніми роками було здійснено деякі кроки в напрямі вдосконалення структури бюджетних витрат. Так, зменшено питому вагу бюджетних асигнувань на фінансування капітального будівництва за рахунок розширення практики використання інших інвестиційних джерел, у тому числі шляхом продажу об'єктів незавершеного будівництва, а також акцій, паїв і облігацій, залучення кредитних ресурсів.

Переглянуто прийняті раніше програми і проекти, не підкріплені реальними джерелами фінансування. Бюджетні витрати концентруються на пріоритетних напрямах розвитку економіки. Триває поетапна передача об'єктів соціальної інфраструктури, що перебувають на балансі підприємств і організацій, у власність місцевих органів влади або комерційних структур.

Що стосується витрат на утримання соціально-культурних установ і закладів, то нині ще відчувається брак комплексних наукових обгрунтувань щодо кількості вищих освітніх закладів, потреби у спеціалістах, яких необхідно готувати для господарства країни, мережі культурно-освітніх установ, медичних закладів тощо. Продовжується застосування при формуванні бюджетних витрат методу "від досягнутого", без обгрунтування економічної доцільності й соціальної необхідності кожного з напрямів бюджетних витрат.

За роки незалежності в Україні з'явився новий напрям витрат, який отримав назву "соціальний захист населення". На цілі соціального захисту населення витрачається близько 10 відсотків обсягу валового внутрішнього продукту. Якщо взяти весь фонд споживання держави, то здебільшого він формується за рахунок виплат у вигляді надання соціальних благ і послуг. Очевидно, тут також повинна бути раціональна межа. В умовах ринку основним джерелом добробуту кожного громадянина має бути винагорода за працю. Порушення цього принципу веде до соціального жебрацтва, незацікавленості у продуктивній праці й ощадливому господарюванні.

Нині внаслідок складного економічного стану, зниження прибутку у суб'єктів підприємницької діяльності стає все важчим утримувати за рахунок коштів підприємств і організацій об'єкти соціальної сфери: дитячі установи, поліклініки, житло, об'єкти побутового і комунального господарства. Деякі з них через брак коштів на утримання закриваються або перепрофілюються. Така тенденція може призвести до погіршення обслуговування населення й значного скорочення мережі таких закладів.

З метою звільнення підприємств і організацій, заснованих на державній формі власності, від обов'язків утримання об'єктів соціальної сфери, збереження функціонального їх призначення й створення сприятливих умов для господарювання суб'єктів підприємницької діяльності слід забезпечити передачу таких об'єктів у власність місцевим органам влади й продаж комерційним структурам. Така передача має здійснюватися поступово, поетапно, в міру вишукування джерел фінансування.

Якщо підсумувати вищесказане, то основними напрямами вдосконалення бюджетного механізму на сучасному етапі й у перспективі можуть бути такі:

— проведення цілеспрямованої політики скорочення бюджетних дотацій і субсидій, перехід від дотування витрат виробників до дотацій споживачам при скороченні їхньої частки в обсязі валового внутрішнього продукту;

— забезпечення адресності у наданні цільової соціальної підтримки непрацездатним верствам населення;

— подальше реформування сектору соціальних послуг, у тому числі житлово-комунального господарства, при якому бюджетні дотації замінюватимуться оплатою послуг з одночасним переведенням сум дотацій у грошові доходи населення;

— перегляд і вдосконалення мережі науково-дослідних і соціально-культурних закладів, підвищення частки позабюджетних джерел фінансування.