З кожним роком все менше і менше залишається людей, які пройшли крізь ті жахливі роки війни з фашизмом. З часом таких людей зовсім не залишиться, але пам'ять про події 1941—1945 pp. постійно буде жити в молодших поколіннях. А хіба може бути інакше?! Василь Симоненко в поезії «Салюти миру» намагається передати радість людей, викликану перемогою над фашистськими загарбниками:
В такий день усі люди пригадують своїх загиблих рідних, ветерани — друзів, які залишились в землі, захищаючи рідну Батьківщину. На жаль, сьогодні у світі також відбуваються війни. Так само гинуть люди, страждають від хвороб, голоду та холоду. І все це — результати війн. Невже сьогодні люди не розуміють, що будь-яка війна знищує нашу Землю?! Невже нам, сьогоднішньому поколінню, недостатньо спогадів про колишні війни, які принесли стільки горя усьому людству, стільки смертей?
Адже так приємно, прокидаючись зранку, чути і бачити буяння життя, а не вибухи бомб та снарядів. Бережімо мир на землі! |