Повість «Микола Джеря» закумулювала у собі найвищі письменницькі досягнення І. Нечуя-Левицького. Змалювання жорстокої дійсності кріпацтва, жахливі картини життя промислових найманців, темне, бідне, тваринне повсякденне життя — і на цьому тлі постають яскраві, світлі особистості, з незламним духом, здоровою душею, яку можна вбити, але неможливо зігнути й примусити мекати, як вівцю. Микола Джеря — син того часу, коли кріпацтво, так би мовити, уже тріщало по швах. Він любить волю й бажає волі, він жадає жити як людина — працювати, кохати, ростити дітей. Але дійсність щоразу розбиває його надії. Він не може віддатися коханню — осавула жене його на панщину. Він не може натішитися з дитини — його дружину б'ють нагайкою: як посміла затриматися вдома після пологів! Його поле чекає на женця, а він повинен працювати на панському лану. І ось зріє бунт. Жито сиплеться, а це означає найстрашніше — гине хліб, сім'я буде голодувати. Микола Джеря не виходить на панщину. Цей вчинок не міг залишитися непокараним. Але Микола вже не може сприймати своє рабство як дане від Бога. Із товаришами він утікає від пана. На той час то був найпоширеніший протест проти панщини, бажання знайти іншу долю, щасливе життя. Але від рабства й залежності не втечеш. На цукроварні, куди наймається Джеря, умови ще жахливіші, ніж на панщині. У казармах, де живуть робітники, сморід та чад, бруд та сміття. Їжу їм дають ту, що справжній хазяїн ледащому собаці не дав би,— тухле пшоно та юшку з тараканами. Починається моровиця, люди гинуть один за одним. Це не турбує хазяїна, бо робітників вистачить. Микола втрачає вірного товариша. А тут доходять чутки, що пан скрізь розшукує втікачів, щоб покарати й віддати в солдати. Миколі знов доводиться тікати. Тиняння продовжується багато років, та бурлаків таки ловлять. Починається суд. Микола Джеря знов відстоює своє право на людське життя, його не зламали, віра в краще підтримує Джерю. Від каторги рятує реформа 1861 року. Миколу звільняють, і він нарешті повертається додому. Його зустрічають хрести на цвинтарі: померла мати, не витримала кохана жінка. Цей останній удар долі Джеря переживає найтяжче. Ціле життя він шукав щастя, а воно чекало на нього вдома, та не дочекалося. Ненависть до суспільства, що зруйнувало життя Миколи й багатьох інших, стала єдиною силою, яка підтримувала подальше життя героя. Боротьба з неправдою та виховання онуків — ось що лишилося на долю Миколи Джері. Він не дарував нікому з тих, хто розбив його долю. Микола Джеря — одна з найсвітліших постатей у літературі, що зображує часи кріпацтва. Усяке рабство жахливе й само по собі, і тим, що воно калічить людську натуру. Багато рабів навіть полюбляють свою долю, дехто вчиться брехати, уникати покарань, підлещуватися. Але є від природи сильні, гордовиті, здорові люди, що не скоряються ніколи. Такий і Микола Джеря. |