Під небом дальньої чужини,
Де хуги носяться одні, До тебе, кращої дружини, Складаю я свої пісні.
П. Грабовський
Богдан Лепкий — талановитий український поет. Вся його творчість пройнята любов'ю до рідної землі — Поділля, яку він не забував, навіть живучи в еміграції в Польші. У своєму вірші «Заспів» поет наголошує на тому, що його корені глибоко вросли в український грунт. Богдан Лепкий вважає, що його виховала природа рідного краю: «вітер рідного Поділля», «запах стенового зілля». Надзвичайний вплив на формування його як особистості справила і народна пісня: «веселий спів весільний», «сумний плач похоронів», і «звук підгірської трембіти», і «голос недалеких дзвонів». Але найсильніше враження на поета з дитинства справили страждання рідного народу — «крик неволеного люду». Цей крик, а також свою Батьківщину він не зможе забути ніколи. За нею він сумує в еміграції:
У розпачі Богдан Лепкий мріє подолати «безконечний шлях» до Батьківщини та полетіти додому разом з лелеками. У мене виникає надзвичайна симпатія до поета та співчуття до нього. Я полюбила щиру та ніжну лірику Богдана Лепкого, сповнену ностальгії і спогадів про рідний край. |