Найголовніше для поета, на мою думку, мати щире, співчутливе серце, чутливе до страждання людей. Саме таке велике серце, що могло вміщувагги горе багатьох, мав Богдан Лепкий. Під час свого перебування у Кракові поет зустрів галицьких та буковинських емігрантів, що вирушали на чужину. В уяві його виник сумний образ журавлів-людей, що змушені шукати кращої долі в чужих землях:
Невеселе і, мабуть, не таке вже й легке життя чекає їх за кордоном. Вони це знають:
Але бідні емігранти втікають від голоду і нужди, сподіваючись хоч якось покращити умови свого існування на чужині. Скільки їх загине на цьому «безконечному шляху», скільки буде таких, що вже ніколи не побачать рідної землі?
Глибокий сум за рідним краєм, невимовний біль через втрату Батьківщини сповнюють цей вірш, який став народною піснею. Ця пісня хвилює, надриває серце. |