Засудження нечесності, егоїзму, жорстокості в повісті
«Вогник далеко в степу»

7 клас

Григір Тютюнник є автором багатьох зворушливих повістей. Одна з них — «Вогник далеко в степу». У ній розповідається про хлопця-підлітка Павла і його товаришів — трьох Василів. Мабуть, у цій новелі є автобіографічні моменти. Бо сам письменник, як і його герой Павло, мав по закінченні війни 14 років і теж навчався в ремісничому училищі. Це було покоління дітей, в яких війна забрала дитинство. Вони вимушені були замінити дорослих чоловіків, які загинули під час війни. От і Павло залишився без батька, жив удвох з тіткою Ялесоветою в половині хати, бо другу зруйнувала бомба. У ремісне приймали з 15 років, але тітка домовилась з директором, щоб хлопця-сироту прийняли. За рахунок держави Павла і його друзів одягнули і вони почали ходити на навчання. Шлях був довгий — дев'ять кілометрів туди і назад щодня. Треба було не спізнитись на сніданок та ще й навчатись. По-різному ставляться до хлопців люди. Майстер Федір Демидович — людина, закохана у свою справу, чудовий учитель, у нього кожен інструмент «сяє, як сонечко». Він вчить хлопців сумлінно працювати, гордитися своєю професією. По дорозі до училища хлопці бачать садок з чудовими золотими абрикосами. Вони голодні, тому замислили поласувати абрикосами, поки хазяї сплять. Хазяїн виявився чуйною, доброю людиною. Він сам пригостив хлопців, навчаючи їх тим самим добру. Але є й злі люди у світі, яким байдуже до чужої біди. Таким виявився шофер Фріц, який викинув Павла з машини на великій швидкості. В його душі не заворушилося співчуття до хлопця, який йшов сам-один у темряві, у шалений мороз, за яким гналися вовки. Як можна було не поспівчувати хлопцеві, покинути його, забитого, самого в степу?

У творах Тютюнника взагалі важко знайти негативних героїв. Це хіба що шофер-негідник Фріц. Тим яскравіше бачаться його егоїзм та жорстокість на тлі більшої частини порядних людей, що оточують Павла. Це і та жінка, що підібрала його забитого, і майстер з групою, в якій навчався Павло, і директор училища, і чоловік з абрикосами, і багато інших людей. У творах Григіра Тютюнника відчувається любов до людей, його бажання бачити їх красивими і порядними.

Читаючи повість, я відчув обурення від вчинка Фріца, але проникся повагою до добрих людей. Хочеться, щоб таких людей, як Фріц, було менше, або й зовсім не було. Щоб усі любили і поважали один одного і не чинили зла ближнім.