На долю нашої рідної мови випало багато страждань. Її споконвіку плюндрували, намагалися стерти з лиця землі. М. Рильський у віршї «Рідна мова» описав багатостраждальне становище української мови за часів царизму:
Мова — це «вишнева ніжність пелюстків», «гул століть», «шум віків», «життя духовного основа». Мова — це наша історія, без знання якої неможливе духовне життя народу. Мова людини визначає її культуру, тому турбота про чистоту ї культуру рідного слова є турботою про культурний розвиток людини. Багатство і красу рідного слова розкриває і вірш «Мова». Поет оспівує багату синоніміку нашої мови:
Він дякує мові за те, що допомагала у боротьбі проти супостата, сподівається, що завдяки її розвитку, наші нащадки будуть знати, як жили їх попередники. На мою думку, мова — це духовне надбання людства. Вона зберігає знання людини, стимулює нас до нових відкриттів і моральних пошуків. Ми маємо любити нашу безцінну мову, плекати її, боротися за її чистоту, спілкуватися нею. |