|
За земельку
Григорій Косинка
|
Сміялися-танцювали, а молода плакала: вийшла заміж — та після вінця... — Люблю тебе, Палазю, та не знаєш за шо? — Ха-ха! — За що? — зацвірінькали на повітці горобці. — За земельку! — гукнув п’яний сват. Ги-ги! От диво! — Ми, Паньчуки, музики: граємо гарно, краще всіх: сватаємо дівчат на врем’я, за земельку, плюємо дурням кислооким, що про гріх лементують... Ми понімаєм діло... Так сказав сват. Вона плаче-заливається, проти сонця платком сльози втирає, людей не бачить. — Не кисни, інвалід! — сказав ласкавий молодий, по-гадючому здавивши очима. Його обсівають; на перелазі дітвора зібралась шажки ловить, та ба, не кидають: овес та конфети дрібнесенькі з колосками зеленими... летять та в воду падають! — Староста, пані підстароста, благословіть... — Дурень ти, Грицьку, вони молоденькі, самі, знаєш, краще... Ну да. От примєром... Став’янський самогон краще... не сивий, правда? — Не журися, — каже Гальці, старшій дружці, гнучкий клен, бо Палазя вмерла, зотліла... Гудуть бубни, весілля йде... — Ой гуляй! Самогону, свате, боярам давай!
Вечоріло. Над ставом вода парувала; сизо-жовтий туман жита криє, а болотяні віхи воду дмуть — лихо буде... «Лихо буде», — бубонить бубон на весь куток та до скрипки прислухається. — За земельку — долі не буде, — плаче-тужить скрипка з цимбалами і змішує цей плач з п’яними піснями весільними... — Зустрічай, мати, зятя в хату!.. — Треба, сестро, треба! — Ой яка хороша буде ніч: хмари через місяць котяться — на погоду! — промовила мати молодої та й задумалася, зажурилася. А улицею, криком-зиком, весільний поїзд ішов... до молодої в хату, в прийми, за земельку... 1920 |