Безталанна

Іван Карпенко-Карий

Іван — старий чоловік, москаль.

Софія — його дочка, молода дівчина.

Ганна — удова.

Гнат — її син, парубок.

Варка — дівчина.

Параска — дівчина.

Дівчата: 1-а, 2-а.

Омелько, Дем'ян, Степан — парубки.

Явдоха — хазяйка на вечорницях.

Старости: 1-й, 2-й.

Парубки, дівчата і музики.

Гнат. Через що ж то вечерниці забороняють?

Дем'ян. Хіба ти не знаєш?

Гнат. Не знаю, я тілько що з города приїхав.

Дем'ян. Вчора сіно у Вороного згоріло, а він скаржився старшині, що, каже, парубки заходять з дівчатами під сіно, курять цигарки, і сіно вони, виходить, підпалили.

Гнат. І видумає старий чорт півтора людського! Хто ж то бачив, що парубки з дівчатами під сіном стоять, та ще й цигарки курять?

Дем'ян. Та це правда. Я сам бачив у той вечір, як случилась пожежа, Омелька і Варку під сіном Вороного.

Гнат. Варку?! З Омельком?!

Дем'ян. Еге.

Гнат. Та ти сам бачив, своїми очима?

Дем'ян. Своїми очима бачив.

Гнат. Варку?

Дем'ян. Варку.

Гнат. З Омельком?

Дем'ян. З Омельком.

Гнат. Ні, то тобі так здалося...

Дем'ян. Що ж то у мене куряча сліпота, чи як? Або не знаю я Варки й Омелька? Стояли, кажу тобі, ще й обнявшись, а як мене побачили, розійшлися. Чудний! Думаєш, як ти до неї залицявся, то вона вже ні до кого більше не притулиться? Ого! Тебе ж не було, вона заскучала, а Омелько розважав! Ха-ха-ха!

Гнат. Не смійся! Не дратуй мене, бо так і тьопну!

Дем'ян. Тю! Чого ж ти на мене сердишся? Сердься на Варку, а мені подякуй.

Гнат. Ходім.

Дем'ян. Куди?