І за те, що панські очі
Й панські брови маю;
І за те, що свого батька
Змалку відбігаю;
І за те, що моя мати
Пішла за водою,
Породивши паненятко
В лузі над Сулою;
І за те, що ви достатком
Мене наділили,
Награбивши, наздиравши
З рідної Вкраїни.
Ой Яремо, пишний князю!
Не дивись звисока:
Не засліпиш сріблом-злотом
Козацького ока!
Було мене в чужі землі
З собою не брати,
Коли хотів з мене слугу,
Дворянина мати.
Було мене не пускати
На тайні розмови
До тих людей, що по світу
Ширять розум новий.
Ой ти, князю, в єзуїтів
Учивсь панувати.
А я учивсь у тих людей
Братів рятувати.
Заковані брати мої
В шляхетські статути...
Пора, пора поскидати
Невольникам пути!"
ПІСНЯ ВОСЬМА
I
Брат на брата гострить шаблю,
Наступає боєм, —
Величає його панство
Витязем, героєм.
Брат від брата утікає,
Криється в хатині, —
Узиває його панство
Хамом на Вкраїні.
Чи є ж діло перед Богом
Праведне, високе?
Кого любо озирає
Небеснеє око?
Ой чи тих, що після праці
Гуляють з панами,
Ой чи тих, кого за працю
Вінчають тернами?
Нехай своїх вихваляють
Панове з трибуни,
А про наших заіграють
Бандурнії струни.
Нехай своїм кукли ставлять
Царі та княжата,
А про наших бідолашних
Заплачуть дівчата.
Ой не довго тобі, Голко,
Отаманувати,
Характерством чужоземним
Ворогів ганяти.
Ой не довго тобі, Голко,
Голубить надію,
Що Вкраїна вже не піде
В лиху різноцію.
Рано, рано ти, мій орле,
Піднявсь воювати,
Необачних, безталанних
Розуму навчати.
Сієш, сієш по Вкраїні
Ярую пшеницю, —
Лиха доля родить-плодить
Нікчемну метлицю.
Сієш правду, сієш розум
І світ передвічний, —
Байдуже! їх потороча
Тягне в морок вічний.
Довго, довго Україна
Сліпа й глуха буде:
Засліпили, заглушили
Лукавії люде.
Ой закрийтесь, ясні очі,
Лягай, серце, спати:
Ще нам Спаса не родила
Пречистая мати.
Нарядили попи в ризи
Премудрость всемирну,
Дурять-манять люд сердешний,
Як малу дитину.
II
Ой з-за Дніпра та з-за Богу
Хмара наступає:
Пан Хмельницький Кривоноса
В поход виряджає:
"Іди, іди, Кривоносе,
Тою стороною,
А я піду понадгір'ю
Слідом за тобою.
Іди, іди, Кривоносе,
Та влови Ярему.
Як уловиш, дуже вгодиш
Серденьку моєму.
Ще ж, мій друже, є там Голка;
Сіяє красою
І прославивсь на Вкраїні
Нарівні зо мною.
Ой як зможеш йому, друже,
Вкоротити віку, —
Не забуду я послуги
Твоєї довіку".
III
Ой з-за Дніпра та з-за Богу
Хмара наступає:
Грачів ключа й чорних галок
На сей бік стягає.
Чи то грачі, чи то галич,
Чи хижі дейнеки
Розпускають по Вкраїні
Загони далекі?
"Ой не довго будеш, Голко,
Верховодить військом!
Втікай, втікай, вражий сину,
Із шляхтою нишком.
Ой умів ти гарну здобич
У нас віднімати;
Зумій тепер, вражий сину,
Проти нас стояти!"
IV
Чого, чого в Кривоноса
На бік ніс скривився?
Не застав в Лубнях Яреми —
За чуба схопився.
Чого в дейнек босоногих
Потомлені коні?
Не настигли — ударились
Руками об поли.
Не настигли вони князя
На битій дорозі,
Перечули через люде,
Що вже на тім боці.
"Кривоносе, старий батьку!
Стягуй свою силу,
Рятуй, рятуй від зрадника
Україну милу!
Уже ж Голка, потай війська,
З князем накладає,
Усю шляхту, все жидівство
В Польщу випускає.
Ой удармо, Кривоносе,
На панцерні лави,
Хай ледащо не каляє
Козацької слави.
Ой не бійтесь, пани браття,
Чужоземських шанців,
Ой удармо, розженімо
Гадячан-поганців!"
V
Не встиг же козак Голка
На коника сісти,
Стали його панцерників
На капусту сікти.
Ой не встиг же козак Голка
На коника впасти,
Стали гадячан голінних
Як снопики класти.
Ой як стисне козак Голка
Коня острогами;
Оступили його ланці
З голими шаблями.
Оступили, мов колоссям,
Шаблями укрили.
Не зломити гайдабурам
Лицарської сили!
Повернувся лицар Голка
На правую руку;
Куди гляне, туди гряне,
Всюду повно трупу.
|
