Ой не взяти вам лицаря
Голими руками.
Уже ж ваша гайдамацька
Тече кров ріками.
"Кривоносе, орле хижий!
Налітай близенько,
Чи не влучиш довгим списом
У саме серденько".
"Ой велике характерство!
Нам його не вбити.
Треба, браття, срібним гудзьком
Рушницю набити".
Чи то колос серед ниви
Під вітром схилився,
Чи то Голка уродливий
З коня покотився?
Покотився, — кінь вороний
Понад Дніпром грає.
З того боку князь Ярема
Любо позирає.
Покотився, — довгогривий
По пісочку скаче;
На тім боці Рарожинська
Тяжко-важко плаче.
VI
Не вважали гайдабури
На козацьку вроду,
Рвали тіло по кусочку,
Кидали у воду.
"Оце тобі, чарівнице,
Ті карії очі,
Що ти любо цілувала
Темненької ночі!
Оце тобі, чарівнице,
Теє личко панське,
Що ти йому зопсувала
Завзяття козацьке!
Оце тобі, чарівнице,
Серце те лукаве,
Що ти всім нам убавила
Козацької слави!"
VII
Тихо Дніпро Славутиця,
Тихо в море ллється,
На тім боці Рарожинська
В сиру землю б'ється:
"Красо моя! з золотими
Шати берегами!
Як же мені в світі жити
Поміж ворогами?
Красо моя, пишна вродо!
На що ти здалася?
Щоб я марне кателицтва
І панства зріклася?
Чи на те ж я побачила
Серед ночі сонце,
Щоб дивитись на світ Божий
У панське віконце?
Чи на те ж мені відкрились
Таємниці темні
В тому серці гарячому,
В тій душі огненній?
Ой серденько гарячеє,
Огненная душо!
Під водою у Славуті
Найти я вас мушу!"
VIII
Ой злинула лебедиця
З берега крутого —
Поринати та шукати
Погляду ясного.
Ой злинула лебедиця
Із скелі крутої —
Поринати та шукати
Розмови любої.
Чи то ж біла лебедиця
В'ється між лугами:
Чи то тонуть з золотими
Шати берегами?
"Ой панове, вірна шляхто!
Кидайтесь у воду,
Вирятуйте чорні брови
І пишную вроду".
"Товариші-гайдамаки!
Хто з вас добре плавле?
На тих шатах повно злата,
Дорогого камня.
Мабуть, щиро чарівниця
Голку покохала,
Що ті шати дорогії
Щодня надівала".
Шкода, шкода вірній шляхті
Плавати човнами.
Потонула пишна врода
З чорними бровами.
Шкода хижому дейнецтву
Невід розкидати:
Не покажуться довіку
Дорогії шати.
IX
Ні шляхетське, ні дейнецьке
Не побачить око
Дорогого і святого
У Дніпрі глибокім.
Не про вас, панове, дбає
Чистий дух з духами,
Як на землю посилає
Диво між дивами.
Не на те вас, темні люде,
Породила мати,
Щоб дніпрові таємниці
Серцем прозирати.
Прозирають у Славуту
З устя до вершини
Неспанілі, несхлопілі
Діти України.
І поки дивитись будуть
У дніпрові води,
Поти будуть серцем чути
Давнії пригоди.
Ой багато у Славуті
Дивного, святого;
Найдивніше — щире серце
Голки молодого.
Розтерзане, кривавеє,
Б'ється під водою
І всю воду ісповняє
Думою святою.
Ой багато у Славуті
Красоти таїться,
А найкраща — Рарожинська,
Панна-чарівниця.
Щире серце до теплого
Лона пригортає
І дівочою сльозою
Рани заживляє.
Любо серцю кривавому
Під водою битись
І на сей світ крізь ту душу
Кохану дивитись.
А на Йвана на Купала
З води панна рине
І обходить, в білих шатах,
Усю Україну.
"Ой ти мене, Україно,
Кохання навчила:
Кого стріну над Славутом,
Дам у серце силу.
Перебуде всяку муку,
Перебуде горе
І квітками засіяє,
Як весною поле.
Ой ти мене, Україно,
Навчила любити:
В кого серце кривавеє,
Мушу ісцілити.
Перестане кров гаряча
Серце обливати;
Заспокою, приголублю,
Як дитину мати".
І багато безталанних
Панна зустрічала
І у серце зцілющії
Чари проливала.
І моє криваве серце
Скропила сльозою, —
Напоїла зцілющою,
Живою водою.
Обновилась, яко орля,
Юность мого серця;
Розпустила душа крила,
Пісня ллється, ллється...
|
