І не подумай, що забув про тебе
(Ожина в полі, поїзди і сміх...),
І знов пливе низьке спокійне небо
Над сивуватим кольором доріг.
Виходять знову грізні ескадрони,
Дзвенять вуздечки, хилиться ковил.
За нами вечір мрійно захолоне,
Проливши меду з золотих барил.
Бери ж подруг і вийди несамітня,
Щоб день розквіт і гомін слів живих,
Щоб я відчув гарячий подих квітня
У вересневих ночах грозових!
1940
|
|
|
