Смолокури і кожум’яки,
Роду чесного бунтарі,
З вас ніколи ніхто не плакав,
Помираючи на зорі.
Чи така вже родила мати,
Чи до серця вкотився грім,
Що чекали вночі розплати
І сміялися в горі тім?
Чи таку вже силу любові
Узяли до сердець своїх,
Що кували на вас окови,
Ви ж кістьми протирали їх!
Я розвію навалу суму,
І в півночі веселий час
Я Тарасову світлу думу
Проспіваю й згадаю вас.
Хмара випливе яснопера,
Дуб хитнеться в старім гаю...
Ваших дум голубі озера
Переллються в душу мою,
Поміж м’яти і поміж рути
Зацвітають мої лани.
Я ж не можу ніяк забути
Каторжанськії кайдани!
1940
|
|
|
