Настраждалася в горі і в злибіді,
Пропливла океани й моря.
Із-за Стугни і синьої Либеді
Розцвітає вечірня зоря.
Устаєш над хрестами горбатими,
У барвінку, в берез білині,
За пожаром, за білими хатами
Увижаєшся знову мені.
Довга пісня, та нива неорана,
Та війни перекатистий грім,
Та крило розпростертого ворона
Над великим нещастям твоїм.
Не з печаллю, не з яром-безоднею
Поріднилася, борешся знов.
Тихий крик понад древньою Коднею,
Над Посуллям не грози, а кров.
І містами, полями, дібровами
Йдуть сини — тільки блисками б’є,
Не пожаром — шаблями грозовими
Освітивши обличчя твоє!
|
|
|
