Стоять озера світлої краси,
Сади в росі земним багатством повні.
Гарячий місяць сяє на підповні,
Пливе, як човен, знявши паруси.
І коні ржуть в конюшні мимохіть,
Коли почують гомони діброви.
Ідуть поважні, вим’ясті корови,
У теплих стійлах будуть їх доїть,
Поїти пійлом. Світле молоко ж
Впаде струмками в цинкові дійниці.
Дівчата смаглі й гарні молодиці
Подоять їх, сінця внесуть також.
Хто люди ті? Все родичі мої!
В них труд кипить, уста цвітуть дівочі.
І пахнуть хмелем вересневі ночі
Під вітами в столітньому гаї.
1938
|
|
|
