Полюбила мене, не питала,
Із якого я краю й рідні,
Тільки слово, мов трунок, ковтала,
Залишаючи в серці на дні.
Ні хвали, ні для болю огуди, —
Щоб других не ходив, не гнітив, —
І поклала усмішку у груди,
Як на скрипку гарячий мотив.
Ще гудки на глухім полустанку,
Іскри з димом — узор на межу,
Ще порада якась наостанку,
Від якої лиш звук бережу.
Тільки звук, а не довгу розмову
Та терпкий поцілунок вночі.
Синьоока моя, тонкоброва,
В шинельчині на правім плечі.
Виглядаєш, чекаєш, я знаю
По очах, по ночах, по війні,
Хоч би звістку з дніпрового краю
Од моєї простої рідні.
Од моїх журавлів на Дунаї,
Од веселок і літніх доріг,
Од страшного переднього краю,
Де я ім’я твоє приберіг.
1944
|
