Ярославно, Ігор знову кличе,
Шле гінця з далекого полка,
Сяє сонце, яре, бунтівниче,
Пил походу щоки опіка.
То не Ігор, не його дружина,
То від мене вісточка мала.
Ти чекала, ти вже й ворожила
Й забувать потроху почала.
І жальби твоєї мов не чує,
Не пророчить райдугу чи грім —
Все шестірка шлях мені віщує,
Туз жировий — на казьонний дім.
Води знов щебечуть у криниці,
В буйні бубни виграють громи,
Розписні залетисті синиці
До шибок торкаються крильми.
І тобі насниться в непокої
Мій бліндаж, мій рай земний і дім,
Де я п’ю із битви грозової,
Захистившись іменем твоїм.
1944
|
|
|
