Я тебе вимріяв, ніжну й жагучу,
В снах узаконив, пізнав з поцілунку,
Кликну: прийди! — і прийдеш неминуче,
Крикну: рятуй! — і воскресну в рятунку.
Що в твоїм імені є чарівниче:
Трунок, чи хміль, чи веселкова зваба?
Зірка твоє освітила обличчя
І потемніла — світить не змогла-бо.
Як ти співала в нашій частині,
Очі ясніли, як сині роси,
Знявши пілотку і шинельчину,
Рідна, далека, золотокоса!
Віють вітри перехресні й зустрічні,
Де ми любились, до саду й до хати.
Є своя радість на віки вічні
В тім, щоб надіятись і виглядати.
|
|
|
