Далеким ранком неповторним,
В осінні дні чи повесні,
Хлоп’ям ходив я полем орним,
Думки збираючи ясні.
Широкі вибалки та балки
Мене вели між волоття,
І те, що мріялося змалку,
Перелилось в моє життя.
Із стежок виросли дороги,
З доби одної — сотні діб,
З зерна одного наливного
Вже на столі у мене хліб.
А я пригадую, як гладко
Ішли плуги на пустирі,
Як піонерська жар-краватка
Горіла в полум’ї зорі.
Як ми стрикунчиків збирали,
Суперфосфат возили в двір,
Можливо, жити починали,
Але то правильно, повір!
Носили в поле воду з лійки
І повертались, як бійці,
Сухого неба сиві змійки
На смаглій билися руці.
І матері нас клали спати,
Пишались нами, — спіть, малі! —
І нам здавалось: біля хати
Стоїть врожай всії землі.
Тепер там інший хлопчик ходить.
Що я шукав, те й він знаходить,
Є в нього друзі, дім, сім’я,
Хоч думка інша — а моя!
І на грудях, пошита гладко,
Та ж піонерська жар-краватка,
І все він робить по порядку,
Бо він, малий, — можливо, я...
|
