Знову літо у краснім цвіті,
В колиханні ясних комет,
Знову щастя моє у світі
Солов’їв посилав в лет.
Над долини і над застави,
Над міста в голубім краю,
Над високі нічні заграви,
Що тривожать душу мою.
Я у тих солов’їв за брата
Із юнацьких веселих днів,
Я з загравами жив стократо,
З ними зрісся і пломенів.
І тому при долині в житі,
Як проходжу погожим днем, —
Мої очі цвітуть, налиті
Золотим і людським вогнем.
І тому в мене друзі прості,
І з широких земних країв
До людей я пускаю в гості
Сизокрилих своїх солов’їв.
|
|
|
