Індіанка кружилася в танці
У намисті із диких шипшин,
На вузькій резервейшен ділянці,
Де нужда, і печаль, і полин.
Дві руки, наче промені білі,
Осявали смагляве лице,
Дві косички лилися й летіли,
Як важке смолянисте кільце.
Бубонці озивалися дальні,
І кострище сивіло в гаю.
Сині очі, великі й печальні,
Розтривожили душу мою.
І згадав я Вкраїни тополі,
Де зоря зацвіта гаряче,
Де дівчата танцюють у колі,
І веснянками пісня тече,
І за долами, й горами вранці
Сто баянів гуляє, як грім,
І земля з ними ходить у танці,
У щедроті і братстві своїм.
Біля тебе ж дебелі туристи,
В дам усмішка й зневага з-під вій.
Ти для кого танцюєш, іскриста,
У безхліб’ї й нужді віковій?
І нащо твої очі гарячі
Сиплють зорі, як світ, голубі?
Щоб сміялись ці морди бичачі
За два центи, що кинуть тобі?
Краще б юності щедрої сила
Стисла зброю в смаглявій руці,
Краще б гнівом ти їх пропалила,
Щоб лежали отут, як мерці!
Щоб відплата і чесна розплата
Загриміла між долів і круч
І щоб тінь твоя, горда й крилата,
Наче блискавка, йшла біля туч!
...Бубонці озивалися дальні,
І кострище сивіло в гаю,
Сині очі, великі й печальні,
Розтривожили душу мою.
1950
|
