Над лугами ворон кружить,
За життям своїм не тужить,
Пазури здіймає хижі,
Вижидає крові-їжі.
Де б хатину,де б дитину,
Де б кровини на хвилину,
Де б пожару без покару,
Де б то сліз глибоку чару?
Де б то взяти? Чорні крила
Розпласталися в пітьму,
Але взять того несила,
Що не суджено йому.
Він летить і злісно кряче
Над морями, в шумі нив,
Бо новітній світ гарячий
Шлях йому загородив:
І гудуть вітри супутні,
Вік двадцятий — буревій,
І рече мій край могутній:
— Чорний ворон, я не твій!
|
|
|
