Ідуть дощі, легкі й прозорі,
На українському маю.
Берези милі, білокорі
Чекають райдугу свою.
І от вона іде, як треба,
Поміж полів, поміж гаїв,
В руках підносячи впівнеба
Дзвінкоголосих солов’їв.
Струмками застеля дороги,
А там, в степу, поміж доріг,
Підводить трактор перелоги,
Блакить снує петрів батіг.
Ромашка дивиться впівока,
І ланка зна життя своє.
І даль полів, гінка й широка,
У серце проситься моє.
1956
|
|
|
