Рось, росисте колосисте жито,
На узгір’ї чебер та полин,
Мед липневий в келихи налито
Подніпровських золотих долин.
Я не часто тут ходив по гаю
І не чув шумливої ріки,
Але клав на душу свою, знаю,
Це роздолля рідне на віки.
На віки оці шумливі хвилі,
Трави ці, що пахнуть медунцем,
І пісні дівочі, серцю милі,
З загорілим молодим лицем.
Плескіт риби на широкім плесі,
Крик хлоп’яти на баскім коні,
Гомін тракторів у емтеесі
Не вмирав в серці довгі дні,
Де шумлять несхилені тополі,
Де ясінь сіяє голуба
І зоря жовтнева в чистім полі —
Як моя незраджена судьба.
Довгі дні стоїть зоря погідна
І вітрів далекі голоси.
І усе це — все Вкраїна рідна,
А за неї й серце віддаси!
|
|
|
