Прощатись будемо в бліндажі,
Останню махорку розділим натроє,
Останній хліб покрають ножі,
Останні слова заберем з собою.
А плащ-намети здамо старшині,
Комбінезони й шапки вухаті.
Оті, що були в диму і вогні,
В місцях, де припало нам умирати.
— Бувай, солдат! — Прощавай, солдат!
Який-бо день: понеділок? Вівторок? —
З Варшави, з Берліна і до Карпат
Прощання стоятиме днів на сорок.
Состави теплушок помчаться в даль,
На Дніпр і на Волгу повернуть коні.
В останню хвилину ввійде печаль
І сяде в бліндажику на ослоні
За тих, що вмерли, й за тих, що живі,
За тих, що землю прикрили, упавши,
За нас, що дружбу обмили в крові,
А потім роз’їхались, може, й назавше.
|
