Все, що нам дано жорстоким віком
В яросний і незвичайний час,
З ранами, з вогнем, страшним і диким,
Запеклось, закарбувалось в нас.
І не серця теплого відбиток,
Не веселі чи погожі дні —
Піт і сіль, сухий свинець зеніток
Нам зрідні, і ми йому зрідні.
Хто не бачив, як вмирають люди,
Не питавши місця, де й коли.
Той ніколи з нами жить не буде
Так, як ми з загиблими жили.
Може, скажуть: це не так важливо,
Кожен платить на війні сповна.
Що ж, нехай. Нове наспіє жниво
Там, де бою билася луна.
І нові прийдуть сини і внуки,
І вони в новітньому бою
Пригадають рани й дні розлуки,
Про які я звістку подаю.
|
|
|
