Знову поле, червоне од маків,
Де під гулом гарматним не йди.
Начиталися ми «Гайдамаків»,
Нажурилися од Галайди...
І наснилася знову криниця,
Щебет крапель об ранній порі,
І зоря, наче синя синиця,
За ворітьма у нашім дворі.
Забряжчи, золоте відеречко,
Розплещи дзвонкової води,
Проб’ємося, пройдем недалечко
Біля тої страшної біди.
Україно! Зустрінем голодних,
Рідних, змучених, стрінемо їх,
Нап’ємось од печалів народних,
Од великих завітів твоїх!
Україно! Де мати й колиска,
В юнь завітрену кличуть сліди —
Наша помста там скоро заблиска,
Як освячений ніж Галайди.
1942
|
|
|
