Мені наплювати на хитрих,
На тихих в осінніх ночах.
Веселка, овіяна вітром,
В моїх зацвітає очах.
І що я скажу не до ладу, —
Пробачить в окопі боєць,
Пожарище з нашого саду
Докаже за мене кінець.
І що я не так заспіваю,
Мій друг доспіває в живих
Легендою отчого краю,
Луною полів вікових,
Гіркою судьбою моєю —
Її ще згадають живі —
І рідною тричі землею,
Яку ми обмили в крові.
|
|
|
