Як я проводжала милого із дому,
Не забудь в поході та вертай живим.
І поїхав милий з-під вогню і грому,
Хусточка червона розцвіла за ним.
Хусточку червону я подарувала,
Вишиту барвінком у тривожні дні,
Як я дожидала, як я виглядала,
Може, прийде звістка радісна мені.
Та не всім, як видно, добрі будуть вісті,
Одлетіло літо, одійшла зима,
Їдуть піхотинці, вершники, танкісти,
А мого між ними, а мого нема.
Тільки десь надвечір, під липневу зливу
Вийшла за ворота, кінь в полях біжить.
Обірвавши повід, розметавши гриву.
Хусточка червона на сідлі лежить.
Я не похилюся, з горя не заплачу,
Про коня сусідам слова не скажу.
А любов юначу, а печаль гарячу
Хусточкою тою щиро пов'яжу.
Вийду за ворота, стану як тополя,
Хусточка червона в далі голубій.
Хай бійці в дорозі і танкісти в полі
Милих споминають, ідучи на бій.
|
