Отож на мене у тривожну ніч
Складали дізнання і протоколи,
На допитах помучили кати
І біля муру вистрелили в спину.
І я страждав не з болю, а від того,
Що все, чим жив, горів, полум’янів,
Стоптали чобітьми, і загасили
Усі сонця, і збили зелен квіт,
Який мені давав з дитячих літ
І голос мій, і пісню солов’їну...
Олексо, друже! Кажуть, що не я,
А ти тоді убитий був невинно.
Чому ж мені здається, що й тепер
Розстріляним ходжу по Україні,
І кулю ту прокляту вік ношу,
І вийняти із серця вже не можу.
1956
|
|
|
