Ти забрала все в своїм початку;
Подих трав, омріяних колись,
Кучеряві клени, мов хлопчатка.
За тобою віттям потяглись.
Райдуги малинове вітрило,
Жар грози і подихи дібров,
Те, що мріялось, квітло й говорило,
Все забрала ти, моя любов;
І сховала в посмішку щасливу,
Заплела у погляди ясні,
Так, як нива випиває зливу,
Щоб налити колос повесні,
Щоб заглянуть до моєї хати,
Сонечком осяяти поріг,
Воскресити і віддарувати
Все святе, без чого жить не міг.
|
|
|
