Середина двадцятого віку, іди
І постукай людині в незамкнену хату
Не зловісним пожаром, не криком біди
І не клекотом бою у ніч розіп’яту.
Сонце краще горить — серединою літа.
Доспівають сади — серединою літа.
Ти ж мені і товариш, і браг, і рідня,
Вік двадцятий, надія, не горем сповита.
Я з тобою навпіл все життя поділю:
Хліб, і сіль, і краплину гіркого жалю.
Краплю щастя — на двох і дихання любові,
Клекіт серця мого, розпашілого в слові,
У твоє, у столітнє, як хочеш, віллю.
Тільки йди поміж люди, ставай на роботу
І чоло не втирай від солоного поту.
Вік прожити — не ниву пройти гомінливу,
Ну, а ти вже із нами пройди тую ниву!
|
|
|
