Не ганьте, друзі, за непривітність,
Що ніби часто скупий на слові,
Що в мене інша стає заквітність
І навіть зорі не малинові.
Ні, то у фарбі, в душевнім тоні
І струни, й птиці нові курличуть,
І на житейськім моїм пероні
Теплушки інші у далеч кличуть.
І я, напружений їх луною,
І я, відсвіжений далиною,
Немов солдат, що іде до бою,
Найкращу зброю беру з собою.
Щоб вам же, друзі, принести в слові
Ті ж самі зорі, що малинові,
І подих віку з новітнім громом,
Як свист ракети над отчим домом!
I960
|
|
|
