Якби мені у серце всю потугу,
Енергію від атома вселить,
Яка людей тривожить кожну мить
І насуває хижу злу зав’югу, —
Я б вибухом важким зірвав підлоту
І лицемірства, й зради чорний плин,
Нужду людську, гірку, немов полин,
І кривди короновану істоту.
І тим би вибухом трощив би ложе
Безчестя й панування. Гори зла
Моя б потуга із землі змела,
Як знак ганьби, як сім’я зловороже.
А кровопивць, убивць, узявши в руки,
І деспотів кривавих лихоліть,
Немов скажених псів, посадовив би в кліть
І виставив на зрище, як на муки.
На роздоріжжі літ полум’яних —
Не для захланних, підлих і лихих —
Сади зростив би людям не в закові,
І серце, повне ласки і любові,
Поставив на сторожі біля них.
1960
|
|
|
